Сучасні супутникові дані дозволяють побачити положення великих айсбергів. За свідченнями мореплавців XVIII століття, зокрема і Джеймса Кука, 300 років тому вони були розміщені там само.
Чи стоять великі айсберги на місці?
Дослідники з Університету Бригама Янга, Лабораторії дослідження реактивного руху та Океанографічної школи Вашингтонського університету вирішили перевірити, чи змінили найбільші айсберги Антарктики своє положення за останні 300 років.
Їхнє сучасне положення дослідники визначили завдяки двом найдосконалішим на сьогодні наборам супутникових даних: BYU/National Ice Center та Інституту Альфреда Вегенера. Перший із них заснований на рефлектометричних даних радарів і не відрізняється високою роздільною здатністю. Другий заснований на спостереженнях у видимому, інфрачервоному та радіодіапазонах і є чіткішим.
Разом вони дозволили встановити, де зараз розташовані айсберги в антарктичних морях Ведделла, Росса та Амундсена. Потім вони порівняли ці дані із записами мореплавців XVIII століття, які залишили свідчення про те, де саме бачили «крижані гори».
У розпорядженні дослідників були судові записи Едмонда Галлея 1700 року, Лозьє Буве 1738-го та Едварда Ріу 1789-го. Однак найбільш інформативними виявилися записи славетного капітана Джеймса Кука, який під час своєї другої навколосвітньої подорожі 1772—1775 років кілька разів наближався до берегів тоді ще невідкритої Антарктиди.
Записи капітана Кука
У капітана Кука, як і у решти мореплавців XVIII століття, не було на борту сучасних систем супутникової навігації. Тож про порівняння точності їхніх спостережень з супутниковими знімками не йдеться.
Однак у подорожі він використовував високоточний хронометр Larcum Kendall K1 та секстант. Завдяки цьому він мав змогу з точністю до секунди виміряти настання полудня чи середини ночі та визначати висоту Сонця чи зір у цей момент.
А ще Джеймс Кук прискіпливо вів журнал, тож дослідники мають змогу поєднати повідомлення про «крижані гори» та «крижані пагорби» з конкретними координатами. Щоправда, час від часу мореплавець просто повідомляв про те, що бачив багато криги. Але тоді пробіли можна заповнити записами астронома Вільяма Веллса, який теж перебував на борту Resolution.
Айсберги там, де і були
Зрештою, точність записів була достатньою для того, аби дослідники могли порівняти її із супутниковими даними. І виявилося, що айсберги здебільшого досі перебувають саме там, де їх бачили мореплавці XVIII століття.
Дослідження це не тільки цікаве, а й важливе для розуміння клімату Антарктики. Те, що айсберги переважно залишилися на своїх місцях, пов’язано з їхнім розміром. Вони занадто великі й важкі, щоб океанічні течії могли їх віднести.
Важливо все це і з точки зору дослідження глобального потепління. Тобто воно ніяк не вплинуло на «крижані гори». Але дослідники звертають увагу на те, що бачили тільки наймасивніші айсберги, на які воно і не мало сильно вплинути.
За матеріалами Рhys.org.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
