Легенда про супутник «Чорний лицар» — одна з найбільш стійких теорій змови в космічній історії. Зайдіть на будь-який форум, присвячений НЛО, і ви знайдете твердження, що супутник «Чорний лицар» обертається навколо Землі вже 13 000 років. Інтернет-меми показують силует цього супутника на тлі зір у космосі, а зернисті фотографії подаються як доказ того, що інопланетний супутник спостерігає за Землею. Астрономи, однак, наполягають на тому, що такого апарата на орбіті Землі насправді не існує. У цій статті розповідається про те, як почалася сага про «Чорного лицаря», чому легенда про нього продовжує існувати, а також про те, чи є таємничий об’єкт просто змовою, незрозумілою допитливістю чи космічним збігом обставин.
Що таке супутник «Чорний лицар»?
Супутник «Чорний лицар» — це конспірологічна теорія про таємничий об’єкт, який, як кажуть, обертається навколо Землі на навколополярній орбіті. У легендах про НЛО цей об’єкт має інопланетне походження, фактично він є інопланетним супутником, який, можливо, спостерігав за нашою планетою протягом тисячоліть. Дехто стверджує, що цей об’єкт обертається навколо Землі вже 13 000 років і був виявлений задовго до початку космічної ери.
Як легенда, історія про «Чорного лицаря» слугує збірним пунктом для різних дивних спостережень і сигналів, зафіксованих протягом XX століття. Прихильники наводять різні «докази»: загадкові радіосигнали, почуті на початку 1900-х, звіти про непізнані «супутники» в 1950-х і зернисті фотографії дивного супутника з польоту космічного шаттла 1998 року — все це пропонується як доказ того, що супутник «Чорний лицар» десь існує.
Скептики заперечують, що не існує жодного «Чорного лицаря», і що кожне передбачуване спостереження цього об’єкта має земне пояснення. Легенда про «Чорного лицаря» пов’язує багато не пов’язаних між собою історій в одну космічну змову. Тож що це за шматочки головоломки? Щоб зрозуміти, як сформувалася легенда, ми маємо почати з самого початку — з геніального винахідника, який слухав сигнали з космосу.
Сигнали Тесли з космосу: джерела міфу
У 1899 році винахідник Нікола Тесла встановив гігантську експериментальну котушку і слухав сигнали з космосу у своїй лабораторії в Колорадо-Спрінгс. Однієї ночі він почув ритмічні радіоімпульси, які не міг пояснити, й припустив, що, можливо, чує повідомлення з Марса. Десятиліття потому прихильники змови «Чорного лицаря» стверджували, що Тесла перехопив першу трансляцію з таємничого супутника. Сучасні радіоастрономи припускають, що Тесла, швидше за все, вловив природний електромагнітний шум, проте його історія посіяла потужне насіння — уявлення про те, що щось у космосі може намагатися говорити з нами.
Пізніше попкультура вплела моторошне відкриття Тесли у міф про «Чорного лицаря». Драматичні телевізійні документальні фільми накладають історію Тесли на CGI-сцени таємничого супутника на орбіті Землі. Вони не згадують про те, що Тесла ніколи не говорив про «Чорного лицаря» або про те, що атмосферні збурення могли спричинити такі сигнали. Таке вибіркове оповідання зберігає міф живим. Вона показує, що сага про Чорного лицаря є настільки ж культурним феноменом, наскільки й космічною технологією. Таємничий сигнал Тесли став частиною легенди про «Чорного лицаря», підігріваючи припущення про контакт з інопланетянами.
Аномалії початку XX століття
Наприкінці 1920-х сага про «Чорного лицаря» отримала новий розділ. Норвезький інженер повідомив, що чув «світове відлуння» — радіосигнали, які поверталися через кілька секунд після передачі, наче щось у космосі відбивало їх. Десятиліття потому, у 1973 році, дослідник Дункан Лунан вивчив ці «відлуння» і стверджував, що вони містили зоряну карту від інопланетного зонда, який обертався навколо Землі впродовж 13 000 років. Пізніше Лунан відмовився від цього твердження, але не раніше, ніж сенсаційні заголовки приварили таємницю ехо до саги про «Чорного лицаря».
Як зауважив астроном Дункан Стіл, якщо вдивлятися в достатню кількість точок у космосі, завжди можна побачити закономірності. Легенда про «Чорного лицаря» процвітає на цьому імпульсі пошуку закономірностей, перетворюючи випадкові радіопримхи на «докази» існування невловимого об’єкта. Ці ранні аномалії пізніше були включені в еволюціонуючий наратив про «Чорного лицаря».
Холодна війна та космічна плутанина
До середини XX століття параноя часів холодної війни наповнила легенду про «Чорного лицаря» новою енергією. У 1954 році дослідник НЛО заявив, що Військово-повітряні сили США виявили два невідомі супутники на орбіті Землі, хоча жодна країна ще нічого не запускала. Ця історія потрапила в заголовки газет по всьому світу, поширивши ідею про супутник «Чорного лицаря», що кружляє над нами.
У лютому 1960 року радари Військово-морського флоту США зафіксували ще один загадковий об’єкт на полярній орбіті. Виявилося, що це були уламки невдалого супутника «Діскавері», але таблоїди швидко охрестили його «НЛО Чорного лицаря». Поєднання засекречених військових запусків і необізнаності громадськості про ранні космічні польоти допомогло перетворити космічне сміття на легендарний об’єкт «Чорний лицар» у народній уяві.
Навіть сьогодні прихильники «Чорного лицаря» наполягають на тому, що сучасні радіолокаційні мережі вже мали б зафіксувати такий об’єкт, якби він існував. Вони стверджують, що свідчення приховують, посилаючись на дивні записи в каталозі супутників NORAD або відеозаписи з зернистих телескопів як докази. Науковці заперечують, що, відстежуючи понад 27 000 уламків космічного сміття, неминуче час від часу з’являються дивні спалахи, але жоден із них не доводить існування стародавнього інопланетного зонда.
Прихильники цієї теорії також стверджують, що полярна орбіта дозволяє інопланетному супутнику спостерігати за всією планетою. Однак космічні агенції пильно стежать за полярними орбітами (ними користуються багато критично важливих супутників), тому жоден невідомий корабель не залишиться надовго прихованим у цьому жвавому шматку космосу. Плутанина часів холодної війни ще більше привернула увагу громадськості до змови «Чорного лицаря».
Світлина STS-88: незаперечний доказ чи космічний мотлох?
У грудні 1998 року космічний шатл «Індевор» під час місії STS-88 надав те, що багато хто вважає найбільшим незаперечним доказом існування «Чорного лицаря». Під час місії астронавт Джеррі Росс випадково загубив теплоізоляційну ковдру, працюючи на Міжнародній космічній станції. Ковдра відлетіла і скрутилася в дивну форму. Фотографії темного об’єкта, що падає на тлі космічної порожнечі, почали поширюватися і були сприйняті як «доказ» існування супутника «Чорного лицаря». Однак NASA офіційно визнала його не більше ніж загубленою ковдрою, яка незабаром знову увійшла в атмосферу.
Прихильники «Чорного лицаря» стверджували, що пояснення NASA про «ковдру» було навмисним введенням в оману. Вони стверджували, що форма і рух об’єкта нагадували панелі, що неможливо для крихкого шматка тканини в умовах невагомості. Експерти заперечили, що в умовах мікрогравітації уламки можуть набувати дивної орієнтації, а гра світла і тіні може зробити плаский об’єкт об’ємним. Без контексту сумнозвісні фотографії з супутника «Чорного лицаря» справді здаються зловісними. Але з базовими знаннями про орбіту «докази» руйнуються. Для тих, хто вірить, ці знімки STS-88 залишаються ключовим доказом «Чорного лицаря».
Від невідомості до інтернет-ікони: відродження легенди
Десятиліттями супутник «Чорного лицаря» залишався незначною дивиною на периферії кіл, що займаються НЛО. Але розвиток соціальних мереж перетворив цю незрозумілу історію на інтернет-сенсацію. Раптом «Чорний лицар» був усюди: відео на YouTube супроводжуються зловісною музикою, а оповідачі в TikTok шепочуть про супутник «Чорний лицар», який NASA приховує від нас.
В Інтернеті інформаційний простір посилив легенду. Завдяки клікбейт-журналістиці, одна неперевірена інформація про «Чорного лицаря» може за кілька годин розлетітися по десятках вебсайтів. Кожен переказ додає нові прикраси: «масивний», «розумно керований», «стародавній» — посилюючи його містичність. Тим часом алгоритми виявляють ажіотаж і завалюють користувачів ще більшою кількістю контенту про «Чорного лицаря», створюючи ілюзію, що нові докази існування супутника продовжують з’являтися. В епоху Інтернету легенда про «Чорного лицаря» стала ще більш вкоріненою і поширеною.
НЛО, NASA та новий пошук істини
У 2023 році слухання у Конгресі США щодо НЛО ненадовго відродили спекуляції про «Чорного лицаря», але комісія NASA не знайшла жодних доказів існування інопланетного супутника на орбіті Землі. Проте наполегливість історії про «Чорного лицаря» підкреслює наше бажання мати компанію в космосі — ми прагнемо вірити, що не самотні у Всесвіті, й надія може жевріти навіть через таку непереконливу історію, як про супутник «Чорний лицар». Тільки справжнє наукове відкриття може задовольнити це прагнення.
То яка ж правда? Супутник «Чорний лицар» найкраще розуміти як сучасний міф — космічну дивину, народжену збігом обставин і людською уявою. Жодне стародавнє «НЛО Чорний лицар» не охороняє Землю, і кожен передбачуваний доказ у легенді має прозаїчне пояснення. Проте легенда про Чорного Лицаря живе, бо це — переконлива ідея, яка захоплює уяву. Вона зачіпає наше почуття подиву щодо космосу та інопланетного життя, розкриваючи більше наше захоплення невідомим, ніж реальністю.
Поки люди дивляться в нічне небо і дивуються, історії про «Чорного лицаря» будуть продовжувати захоплювати. Якщо ми коли-небудь відкриємо справжній інопланетний супутник, що обертається навколо Землі, це стане можливим завдяки ретельним науковим дослідженням, а не старим конспірологічним легендам. А доти супутник «Чорний лицар» залишається породженням змови, цікавості й великої дози космічного збігу обставин.
