Уже найближчими днями на Землю впаде «Космос-482». Цю назву носить спускальна капсула радянського апарата-дублера «Венери-8», запущеного 1970 року. Після аварії розгінного блока він залишився на навколоземній орбіті. І ось 55 років потому апарат повертається на Землю.
Капсула «Космоса-482» оснащена теплозахистом. Це означає, що з великою часткою ймовірності вона витримає вхід в атмосферу і долетить до поверхні. Оскільки її маса становить близько 500 кг, падіння такого об’єкта становить потенційну небезпеку. Якщо «Космос-482» впаде в населеній місцевості, він може завдати шкоди та навіть призвести до людських жертв.
Звичайно, ймовірність такого результату невисока й оцінюється приблизно як 1 до 10 тисяч. Але вона все ж відмінна від нуля. При цьому, через безліч різних факторів навіть зараз неможливо передбачити, де саме впаде апарат. Будь-який конкретний прогноз буде можливий лише на останніх витках перед входом в атмосферу.
З нагоди швидкого сходження з орбіти «Космоса-482» редакція Universe Space Tech згадує найвідоміші випадки неконтрольованого падіння космічного сміття — від величезних орбітальних станцій до супутників з ядерними реакторами.
«Космос-954»
З усіх випадків падіння на Землю космічного сміття, подія з «Космосом-954» увійшла в історію як найнебезпечніша. Річ у тім, що під цим безликим найменуванням ховався радянський супутник-шпигун серії «УС-А», оснащений ядерним реактором.
У звичайній ситуації після завершення роботи реактори таких апаратів відокремлювалися, після чого відводилися на орбіту поховання. Однак у випадку з «Космосом-954» все пішло зовсім за іншим сценарієм. Апарат вийшов з ладу всього через місяць після запуску, що унеможливило поховання реактора. Висота його орбіти стала швидко зменшуватися — при цьому, куди саме впаде «Космос-954», було невідомо. Після того як про те, що трапилося, стало відомо західній пресі, вона охрестила майбутнє падіння супутника «російською рулеткою».
Не пощастило Канаді. 24 січня «Космос-954» зруйнувався в небі над північчю країни: його уламки випали на території площею приблизно 124 тисяч км². На щастя, це була малозаселена територія. Під час подальшої пошукової операції вдалося зібрати понад сотню фрагментів загальною масою понад 65 кг. Радіоактивність деяких із них доходила до 200 рентгенів на годину.
Магазин від Universe Space Tech
Шкарпетки Космічна Капібара – Велика Капі
До товару
Стався гучний скандал. Як зазвичай СРСР не хотів брати на себе жодної відповідальності за те, що трапилося. Але в підсумку, йому все ж таки довелося виплатити Канаді 3 мільйони канадських доларів на компенсацію витрат з ліквідації наслідків падіння «Космосу-954». Також СРСР довелося майже на три роки відмовитися від запусків подібних супутників і серйозно вдосконалити систему їхньої радіаційної безпеки.
Skylab
Орбітальна станція Skylab була запущена 1973 року. Вона мала унікальну конструкцію. Річ у тім, що Skylab побудували на базі верхнього ступеня ракети Saturn 1B. Завдяки цьому вона мала величезний внутрішній об’єм, про який можуть лише мріяти нинішні мешканці МКС. Довжина Skylab становила 24,6 метра, діаметр — 6,6 метра, маса — 77 тонн.
У 1973–1974 роках станція прийняла три експедиції, після чого була законсервована. Передбачалося, що після початку польоту шаттлів, її експлуатацію буде продовжено. Розрахунки NASA показували, що орбіта Skylab має достатній запас висоти, щоб станція залишалася в космосі до початку 1980-х.
Ці розрахунки виявилися помилковими. У NASA серйозно недооцінили сонячну активність, через яку Skylab втрачала висоту набагато швидше, ніж очікувалося. У якийсь момент стало зрозуміло, що станція впаде раніше, ніж почнуть літати шаттли.
Як і у випадку з «Космосом-954», майбутнє падіння Skylab активно висвітлювала західна преса. У продажу з’явилися футболки з її зображенням, «репеленти від Skylab» (з гарантією повернення грошей), а газета San Francisco Examiner пропонувала приз у 10 тисяч доларів за перший доставлений в її офіс уламок.
11 липня 1979 року Skylab увійшла в атмосферу. NASA знову помилилася в розрахунках — передбачалося, що станція впаде в океан за 1300 км на південь від Кейптауна. У реальності, її уламки впали в західній Австралії. На щастя, це була слабозаселена місцевість, тож падіння не завдало нікому шкоди. Місцева влада навіть виписала NASA символічний штраф у 400 доларів за засмічення — його сплатили лише 2009 року. Що стосується знайдених уламків станції, то зараз вони здебільшого виставлені в різних музеях.
«Салют-7»
Історія «Салюту-7» чимось нагадує історію Skylab. Станцію запустили 1982 року. Вона прийняла кілька експедицій, ледь не була втрачена внаслідок аварії, після чого її відремонтували.
У 1986 році було ухвалено рішення законсервувати «Салют-7». План полягав у вивченні того, як тривале перебування в космосі позначиться на орбітальному комплексі. У майбутньому, до «Салюту-7» планувалося відправити пілотовану експедицію на «Бурані», яка б детально оглянула станцію і переправила на Землю результати експериментів.
Однак, як і у випадку зі Skylab, «Салют-7» не дочекався прибуття крилатих кораблів. Програму «Буран» було закрито незабаром після першого польоту 1988 року. І, подібно до своїх колег із NASA, радянські вчені недооцінили сонячну активність. Через неї висота станції стала швидко зменшуватися — при цьому, через вичерпання запасів палива в інженерів не було можливості контролювати місце її падіння.
«Салют-7» зійшов з орбіти в ніч із 6 на 7 лютого 1991 року. Уламки 19-тонного комплексу впали в малонаселених районах Чилі та Аргентини. Частина з них пізніше була знайдена місцевими жителями.
«Тяньгун-1»
Запущена у 2011 році «Тяньгун-1», стала першою китайською орбітальною станцією. На ній відпрацьовувалися технології, які потім були використані для створення більшої багатомодульної станції, що працює в наші дні на орбіті.
За час роботи «Тяньгун-1» прийняла дві експедиції, після чого використовувалася для збору даних і технологічних випробувань. У 2016 році ЦУП втратив із нею зв’язок, що унеможливило контрольоване зведення станції з орбіти.
8,5-тонна станція увійшла в атмосферу 2 квітня 2018 року. За дивною іронією долі, її уламки впали саме там, де мали б бути, якби Китай заздалегідь потурбувався про безпечну утилізацію комплексу: у несудноплавному районі Тихого океану, що використовується як кладовище для космічної техніки.
Ступінь ракети «Чанчжен-5B»
Зазвичай центральні (перші ступені), які є найбільшим компонентом ракет-носіїв, не набирають першої космічної швидкості й повертаються на Землю відразу після запуску. Приблизні райони їх падіння заздалегідь закривають для повітряного руху та судноплавства.
Однак китайська ракета «Чанчжен-5B» (на цей час найпотужніший носій у розпорядженні Піднебесної) є винятком. Під час місій з виведенням вантажів на низькі навколоземні орбіти її центральний ступінь набирає достатню швидкість, щоб ненадовго залишитися в космосі, що породжує масу проблем.
Річ у тім, що центральний ступінь «Чанчжен-5B» має досить значні габарити. Його довжина становить 30 метрів, діаметр — 5 метрів, маса (без палива) — близько 21 тонни. Останній показник можна порівняти з масою тієї ж станції «Салют-7». При цьому, двигуни «Чанчжен-5B» не мають можливості повторного включення. А це означає, що в інженерів немає можливості звести його з орбіти над попередньо обраною ділянкою. У результаті місце падіння ступеня перетворюється на своєрідну лотерею.
Наразі такі ситуації відбувалися вже кілька разів. Так, 11 травня 2020 року 12-метровий уламок ступеня впав на село в Кот-д’Івуарі. На щастя, обійшлося без жертв. Наступного разу центральний ступінь «Чанчжен-5B» здійснив неконтрольований вхід в атмосферу 31 липня 2022 року. Він упав у Тихий океан, тож усі знову відбулися лише легким переляком.
***
Це лише найвідоміші приклади падіння космічного сміття. Насправді вони відбувалися сотні разів. У більшості випадків нам щастило і сміття падало в океан або в ненаселеній місцевості. Але траплялися й ситуації, коли уламки падали на будинки й навіть на людей — на щастя, досі відбувалося без серйозних травм і руйнувань. Однак рано чи пізно везіння закінчиться, і металевий уламок, що падає з неба, завдасть серйозної шкоди. Залишається сподіватися, що ситуація з майбутнім падінням «Космоса-482» ще раз нагадає про цю проблему і необхідність пошуку активніших способів її вирішення.
