Використавши сейсмічні дані місії InSight, вчені виявили докази того, що сейсмічні хвилі сповільнюються в шарі між 5,4 і 8 км під поверхнею Марса. Це може бути пов’язано з наявністю рідкої води на цих глибинах.
Таємниця зниклої марсіанської води
Марс не завжди був безплідною пустелею, яку ми бачимо сьогодні. Мільярди років тому його поверхнею текли річки, що впадали в озера та моря. Коли магнітне поле планети ослабло, а атмосфера потоншала, більша частина поверхневих вод зникла. Частина води пішла в космос, частина замерзла в полярних шапках, а частина виявилася зв’язаною в мінералах, де й залишається донині.
Але випаровування, замерзання та гірські породи не можуть повністю пояснити весь обсяг води, який існував на Марсі в далекому минулому. Розрахунки показують, що води, якої «бракує», достатньо, щоб покрити планету океаном глибиною щонайменше 700 метрів, а можливо, навіть до 900 метрів.
Одна з гіпотез свідчить, що відсутня вода просочилася в кору. У Нойський період (4,1–3,7 млрд років тому) Марс зазнавав сильного астероїдного бомбардування, унаслідок чого могли утворитися тріщини, якими вона йшла в надра планети. Там більш високі температури зберегли б воду в рідкому стані, на відміну від замерзлих шарів, розташованих ближче до поверхні.
Дані місії InSight
У 2018 році на Марс сів апарат InSight. Одним із його основних завдань було вивчення надр Червоної планети за допомогою високочутливого сейсмометра. Він збирав дані протягом майже чотирьох років.
Команда дослідників вирішила використати їх для пошуку відповіді на питання про можливість існування прихованого водного шару. Для цього вони проаналізували дані, зібрані InSight під час двох падінь метеоритів у 2021 і 2022 році. Вони спричинили сейсмічні хвилі, які прокотилися корою Червоної планети, немов кола на воді.
Вивчивши характер поширення хвиль, учені виявили значну підземну аномалію: шар на глибині від 5,4 до 8 км, де вони рухалися повільніше. Цей «низькошвидкісний шар», найімовірніше, являє собою заповнену рідкою водою високопористу породу, наче просочену вологою губку. Як аналог можна навести земні водоносні горизонти, де ґрунтові води просочуються в пори породи.
Розрахунки показують, що «водоносний шар» на Марсі може містити достатньо води, щоб покрити планету глобальним океаном глибиною 520–780 м. Це в кілька разів більше, ніж у крижаному щиті Антарктиди.
За словами вчених, якщо в давнину на Марсі були екосистеми, її релікти цілком могли знайти притулок у цих підповерхневих водоймах. Вони також могли б значно полегшити людству завдання колонізації та тераформації планети, ставши джерелом питної води, а також компонентом палива для ракет.
Раніше ми розповідали про результати іншого дослідження, автори якого дійшли аналогічних висновків про існування підповерхневого океану Марса.
За матеріалами Phys.org
