На Місяці спостерігається підвищена концентрація кратерів, вік яких приблизно 800 млн років. Нещодавно науковці припустили, що причиною утворення цих кратерів міг стати розпад великого тіла у зовнішній частині поясу астероїдів, який спричинив справжнє бомбардування внутрішніх планет Сонячної системи.
Бомбардування астероїдами 800 млн років тому
На самому світанку існування нашої планети, кілька мільярдів років тому, вона піддалася масивному бомбардуванню астероїдами. Однак це не означає, що після цього спостерігалися тільки одиничні зіткнення. Адже навіть астероїд Чиксулуб не був ані найбільшим, ані останнім, з яким наша планета мала справу. Проте, як повідомляє сайт phys.org, ще 800 млн років тому в Сонячній системі відбулося щось дивне, що спричинило потужне бомбардування Землі та Місяця.
Дослідження виконала група науковців під керівництвом співробітників Південно-Західного дослідницького інституту США. Його препринт опубліковано на сервері arXiv. Автори повідомляють, що серед місячних кратерів напрочуд багато тих, які утворилися близько 800 млн років тому.
Магазин від Universe Space Tech
Журнал Астероїди і Комети №1 2026 (194) – Тверда Палітурка
До товаруІ тут можна було б поцікавитися, скільки подібних структур є на Землі. Але є одна проблема. На відміну від Місяця чи, скажімо, Марса, земна кора постійно оновлюється. Цей процес відбувається настільки повільно, що залишається непомітним у масштабах людської історії, однак за 800 млн років більшість таких слідів справді зникає. Попри це вчені впевнені, що в той період справді сталася якась масштабна подія.
Розпад у поясі астероїдів
Основна ідея нової статті полягає в тому, що причиною такого потужного бомбардування міг стати розпад великого тіла в поясі астероїдів. Науковці навіть припускають, яке саме тіло це могло бути. Йдеться про сімейство Евлалії, що, своєю чергою, є частиною значно більшого комплексу Полани-Ніси. Як і інші астероїдні сімейства, воно являє собою групу тіл зі схожими орбітами — настільки схожими, що їхнє спільне походження навряд чи можна вважати випадковістю.
Сама по собі Евлалія являє собою тіло діаметром 38 км, яке обертається у зовнішній частині астероїдного поясу. А оскільки в її групі чимало інших об’єктів, це означає, що початкове тіло було справді великим. Як показали моделювання, воно мало обертатися у резонансі з Юпітером 3:1, і в якийсь момент гравітація гігантської планети розірвала його.
Чому науковці підозрюють саме батьківське тіло сімейства Евлалії? Річ у його орбіті. Розрахунки показують, що після розпаду майже половина уламків із неї, наче шрапнель, вирушає до внутрішньої частини Сонячної системи, де неминуче стикається з планетами. Ще близько 25 % уламків спіткає така сама доля протягом наступних 100–150 млн років.
Цього достатньо для того, аби пояснити бомбардування, яке пережив Місяць в ті часи. А вчені вже говорять, що і на Землі їм вдалося знайти структури, які добре підходять на роль кратерів того часу.
