Астрономи вперше зазирнули в атмосферу планети, яка більша за власну зорю, та реконструювали її неймовірну подорож. Газовий гігант не лише пережив загибель світила, а й через мільярди років наблизився до нього на екстремально близьку орбіту.
Метан, серпанок і сліди минулого
Команда під керівництвом Раяна Макдональда з Університету Сент-Ендрюса використала James Webb Space Telescope, щоб уперше дослідити хімічний склад атмосфери планети біля мертвої зорі, повідомляє Phys.org. Дані показали метан і частинки серпанку. Це поєднання надає газовому гіганту кольору, схожого на колір супутника Сатурна Титана.
WD1856b залишається єдиною планетою біля білого карлика з детально охарактеризованою атмосферою, адже решта подібних систем відомі лише за транзитними сигналами або уламковими дисками без спектрального аналізу.
Виявили й температурну аномалію. Об’єкт нагрітий приблизно до 127 градусів за Цельсієм, що на 240 градусів гарячіше, ніж може пояснити саме лише випромінювання білого карлика. Крістофер О’Коннор із Північно-Західного університету використав моделі охолодження планет-гігантів, щоб простежити теплову історію WD1856b у часі.
Міграція після катастрофи
Дані вказують на пізню міграцію. Газовий гігант перебував на безпечній відстані під час руйнівної фази червоного гіганта, а наблизився до зорі лише через 3–5,5 млрд років після її перетворення на білий карлик. Більшість білих карликів із планетним матеріалом є «забрудненими» зорями, в атмосферах яких знаходять метали від зруйнованих астероїдів, а не вцілілі планети-гіганти. Але WD1856b — це виняток, що відкриває пряме вікно у фізику виживання планет після смерті світила.
Скоріш за все, підвищена температура планети є наслідком її міграції до білого карлика. «Коли планета поступово наближалася до зоряного залишку, припливна взаємодія з його потужним гравітаційним полем могла спричинити значне нагрівання», — пояснює О’Коннор. Після завершення цієї міграції WD 1856 b, за розрахунками дослідників, поступово охолоджується. Ймовірно, зближення планети з білим карликом було зумовлене гравітаційним впливом зовнішніх компаньйонів, адже система WD 1856 є потрійною.
Майбутнє нашої системи
Відкриття, опубліковане в журналі Nature, дає змогу зазирнути у віддалене майбутнє власної планетної системи. Приблизно через 5 млрд років Сонце пройде трансформацію до стану білого карлика, і якою буде доля зовнішніх планет нам не відомо. WD1856b у 2025 році описали як єдиний виявлений холодний Юпітер за межами Сонячної системи, що підкреслює його унікальність для вивчення атмосфер планет-гігантів на пізніх стадіях еволюції.
«Ми звикли дивитися назад у часі за допомогою телескопів, але вперше змогли зазирнути вперед, до того, що може статися з планетами навколо залишку сонцеподібної зорі», — зазначив Макдональд. Система WD1856b показує, що загибель зорі не означає кінця для її планет. Деякі з них не лише виживають, а й починають новий, динамічний етап існування.
