Олесь Бердник народився 27 листопада 1926 року і став одним із найпомітніших українських фантастів. У його романах зорельоти були лише початком дороги до далеких зір, а далі все вирішувала сама людина, вільна і здатна змінюватися. Таким він залишався і в житті. За цю свободу радянська влада двічі відправляла його за ґрати.
Заборонені зорі
Наприкінці 1960-х Олесь Бердник був на піку популярності. Його романи про мандри до інших світів виходили в київських видавництвах, їх читали й передавали з рук у руки. А потім усе обірвалося. З 1972 року нових книг більше не друкували, а 1976-го вже видані вилучили з бібліотек і книгарень.
6 березня 1979 року дійшла черга й до самого письменника. Олесь Бердник тоді очолював Українську Гельсінську групу, яка збирала свідчення про порушення прав людини в Радянському Союзі. Його заарештували й засудили до шести років таборів суворого режиму та п’яти років заслання. Він був ув’язнений у таборі в селищі Кучино на Пермщині, а 1984 року вийшов на волю за амністією. І це не перший його термін.
То чим людина, яка писала про польоти до далеких зір, так налякала радянську владу?
Космос вільної людини
Відповідь криється у самих книгах. Офіційна радянська фантастика здебільшого бачила космос як простір, який треба підкорити. Потужніші ракети, швидші кораблі, нові бази на чужих планетах. В Олеся Бердника все навпаки. Головне в нього не машина, а людина, яка змінюється на шляху до зір.
Письменник видав за життя близько трьох десятків книг, і в найвідоміших ця думка повертається знову й знову. У романі «Шляхи титанів» (1958 р.) земний корабель летить до іншої галактики. Мандрівники зустрічають людей, чий інтелект розвинувся настільки, що вони перетворюють речовину на поле і назад. А в іншому світі натрапляють на планету, де панує Залізний Диктатор.
Через шість років вийшли «Діти Безмежжя». Історія починається на березі Дніпра, де відпочивальники сперечаються, чи живе ще хтось у Всесвіті. У другій книзі роману двоє героїв уже вчаться долати відстані силою думки й проникають навіть усередину Сонця, де знаходять іншу цивілізацію.
У романі «Чаша Амріти» (1968 р.) герой виживає в таборі для полонених, а згодом вирушає до далекої гірської долини на пошуки напою безсмертя. Безмежний розвиток людини тут протиставлений замкненому світу, в якому всі підкоряються космічним деспотам.
Найсміливішим став «Зоряний корсар» (1971 р.). За словами самого автора, в головному героєві він втілив вічного повстанця проти несправедливого ладу. «Наш дух замуровано в безліч тюрем», — так говорить один із героїв роману, і звільнення із цих тюрем починається в книжці з внутрішньої свободи. А космонавти-українці перед польотом підіймаються на Говерлу, щоб попрощатися з матір’ю-Україною. Невдовзі цю книжку заборонили.
Для системи, яка вирішувала за людину, що їй думати та куди йти, такі герої були незручними. Вони самі обирали свій шлях і ні перед ким не схилялися. Так само поводився і їхній автор, справжній космічний хіпі української фантастики, й саме це перетворило незручного письменника на забороненого. Друкувати його перестали тоді, коли він узявся боронити права людини, а книжки вилучили з бібліотек того року, коли він став одним із засновників Української Гельсінської групи.
Двічі за ґратами
Свій перший термін Олесь Бердник отримав задовго до першої книжки.
Народився він у селі Вавилове на Миколаївщині, хоча за документами значився народженим 25 грудня 1927 року. Після визволення Київщини добровольцем пішов на фронт, а після Другої світової війни закінчив студію при київському театрі імені Івана Франка й працював актором. Восени 1949 року його заарештували, а наступної весни засудили за «зраду Батьківщині» до десяти років ув’язнення і п’яти років заслання. Покарання він відбував у таборах на Печорі та в Казахстані, а на волю вийшов у середині 1950-х.
Перша збірка «Поза часом і простором» вийшла 1957-го, а наступного року він став членом Спілки письменників.
Олеся Бердника досі інколи зараховують до радянських фантастів епохи космічних перемог. Тогочасної ідеологічної обгортки в його книжках справді вистачає. У «Дітях Безмежжя» є і Гагарін, і розмови про комуністичне майбутнє. Але героями його книг рухає не держава і не партія, а власний вибір. Критики звинувачували його в «космічному націоналізмі», а в березні 1973 року на пленумі Спілки письменників йому закинули «хохломанію в космосі». Того ж року його виключили зі Спілки, а відтак влада тримала його у становищі «в’язня на волі». Формально він був вільним, але друкуватися вдома не міг. Нові тексти виходили за кордоном, у видавництві «Смолоскип», а з 1977 року він уже очолював Українську Гельсінську групу.
Відкрите послання «Терновий вінець України» він писав на межі 1978 і 1979 років і завершив 7 січня, за два місяці до другого арешту. Звертався в ньому і до Росії тиранів, і до Росії поетів. Згадав і Переяславську угоду 1654 року, і голод 1933-го, і арешти своїх товаришів по Гельсінській групі. Голод він знав не з чужих розповідей, бо його родина пережила Голодомор у селі Кийлів на Київщині. Звідти й рядок, що дав посланню назву: «Глянь на моє чоло, Росіє, — ти побачиш терновий вінець!».
Окремо він нагадав, що браму космосу для Росії відчинив син України Сергій Корольов, головний конструктор перших космічних ракет, а її жорстоке серце від того не пом’якшало. Вперше послання надрукували 1980 року за кордоном, у збірці «Свята Україна» видавництва «Смолоскип». Автор у цей час уже був у таборі.
Повернення до читача
Книги почали повертатися ще до розпаду Радянського Союзу. Наприкінці 1980-х Олеся Бердника знову прийняли до Спілки письменників, а 1988 року вийшли роман «Вогнесміх», який він написав ще в ув’язненні, й нове видання «Покривала Ізіди». Через рік видавництво «Дніпро» перевидало «Чашу Амріти», а «Зоряний корсар» нарешті увійшов до збірки «Вогняний вершник».
Того ж 1989-го письменник заснував гуманістичне об’єднання «Українська духовна республіка» і очолив його. У 1994 і 1995 роках він читав у Київському планетарії курс лекцій «Астероїд Свободи», де розповідав, яким бачить Всесвіт письменник-фантаст. А 1996 року «Зоряний корсар» вийшов разом зі своїм продовженням, й обидва романи склали дилогію «Камертон Дажбога». Енциклопедія сучасної України вважає її програмним твором, у якому Олесь Бердник найповніше виклав свої погляди.
Помер письменник у Києві 18 березня 2003 року.
Сьогодні з його творчістю знайомляться вже у школі. Повість «Хто зважиться — вогняним наречеться» про мандрівку до невідомих планет вивчають у 7 класі.
