Ми звикли вважати, що вплив Сонця слабшає пропорційно до відстані від нього. Проте нове дослідження, результати якого опубліковані в журналі The Astrophysical Journal, свідчить: ситуація на периферії нашої системи значно складніша. Схоже, Сонце «відчуває» опір галактичного оточення.

Космічний апарат NASA New Horizons, який наразі перебуває на відстані близько 66 а.о. від Сонця, надав науковцям унікальну можливість зазирнути за лаштунки того, що відбувається на краю геліосфери.
Проведене дослідження дозволило провести кількісне уточнення вже відомого ефекту: поступове сповільнення сонячного вітру перед зоною термінального шоку не є наслідком лише віддаленості від Сонця. Значну роль відіграють міжзоряні нейтральні атоми, що проникають у зовнішні області геліосфери. Після іонізації вони “вбудовуються” в потік сонячного вітру, збільшуючи його масу та інерцію, що створює ефект гальмування.
Порівняння Voyager та New Horizons
До цього моменту єдиними джерелами даних про межі геліосфери були апарати Voyager-1 та Voyager-2. Вони перетнули термінальний шок, межу, де сонячний вітер уповільнюється з надзвукової швидкості до дозвукової, на відстанях близько 122 а.о.

New Horizons, хоч і не досяг ще цієї межі, надав цінні порівняльні дані. Аналіз показав, що на відстані 58 а.о. швидкість сонячного вітру була на 13–15 % нижчою, ніж біля Землі. Важливо, що без врахування накопичення міжзоряної речовини в моделях, очікувана швидкість мала бути вищою. Отже, ми спостерігаємо прямий вплив галактичного середовища на нашу «космічну бульбашку».
Чому це важливо?

Розуміння того, як саме Сонце взаємодіє з міжзоряним простором, — це не просто теоретичне завдання. Це критично для планування майбутніх місій за межі Сонячної системи:
- Галактичні космічні промені становлять серйозну загрозу для здоров’я астронавтів та надійності електроніки. Вивчення меж геліосфери допоможе краще оцінити рівень радіації, з якою доведеться зіткнутися майбутнім дослідникам.
- Науковцям важливо навчитися відрізняти «тимчасові коливання» сонячного вітру від реального наближення до термінального шоку. Наприклад, для Voyager-2 подолання цієї межі супроводжувалося різким падінням швидкості вітру на 56 %.
Як зазначає провідна авторка дослідження Хізер Елліотт: «Дослідження геліосфери — це ніби розгадування космічної головоломки». І кожен новий виміряний кілометр наближає нас до розуміння того, де саме закінчується територія нашого Сонця і починається загадковий міжзоряний простір.
Раніше ми розповідали про те, як New Horizons показав нам Плутон і пояс Койпера.
За матеріалами swri.org