Минулого тижня видання The Wall Street Journal повідомило, що запущений у лютому 2022 року апарат «Космос-2553» використовується для таємних випробувань компонентів російської протисупутникової ядерної зброї. А всього за тиждень до цього росія наклала вето на резолюцію ООН про заборону на розміщення ядерної зброї в космосі, фактично підтвердивши подібні наміри.
Ми не будемо обговорювати морально-етичну сторону цього питання. Замість цього поговоримо про те, чому жодна з країн ніколи не розміщувала ядерну зброю в космосі, чому це дуже ризикована ідея і для чого росії все це потрібно.
(Без) ядерний космос
У перші роки космічної ери навколоземний простір не був без’ядерною територією. Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х СРСР і США провели серію висотних атомних вибухів. У ті часи також цілком серйозно обговорювали низку проєктів із розміщення ядерної зброї на орбіті й навіть підрив атомної бомби на Місяці — формально виключно з науковою метою.
Але вже 1963 року наддержави підписали Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. А чотирма роками пізніше було ухвалено Договір про космос. Він заборонив розміщення ядерної зброї в космічному просторі, на Місяці та інших небесних тілах.
Одразу варто сказати, що заборона на розміщення ядерної зброї в космосі сталася не через якусь миролюбність військових або їхні моральні муки з приводу того, що гонка озброєнь тепер пошириться на всю Сонячну систему. Причини були суто практичними.
Почати варто з того, що в ті роки ідея розміщення ядерної зброї в космосі цікавила військових здебільшого з погляду її використання як засобу для завдавання першого удару. Адже скинутій з орбіти боєголовці в теорії знадобилося б лише кілька хвилин, щоб пройти атмосферу і вразити ціль. Це було швидше, ніж при використанні міжконтинентальних балістичних ракет (МБР).
Однак при найближчому розгляді знайшлася ціла купа «але», через які ідея була швидко похована. По-перше, на відміну від схованих у шахти та захованих усередині підводних човнів МБР, супутники завжди перебувають на видноті, що робить їх більш уразливими за значно більшої дорожнечі.
По-друге, МБР може бути в будь-який момент націлена в будь-яку точку, в той час, як орбітальна бомба може вразити лише ціль, що знаходиться зараз на трасі її польоту. Якщо ж вона різко змінить орбіту, то такі маневри будуть неминуче помічені супротивником, що зведе нанівець ефект несподіванки. Ба більше, будь-яка зміна орбіти супутника з ядерною зброєю в принципі може бути інтерпретована як підготовка до нападу і спровокувати превентивний удар — навіть якщо насправді в іншої сторони не було намірів нападати.
По-третє, використані для космічних пусків носії іноді падають. І у випадку з ракетою, що несе супутник з ядерною бомбою, ще незрозуміло, що гірше: якщо вона впаде на свою територію або якщо вона впаде на територію потенційного противника.
По-четверте, космічні апарати мають обмежений термін життя. Що робити з супутником, що несе бомбу, який вичерпав свій ресурс? У теорії, його можна перевести на вищу орбіту. Але, знову ж таки, це лише відтермінування розв’язання проблеми. І що робити, якщо супутник передчасно вийшов з ладу, не може піти на орбіту поховання (а такі ситуації далеко не рідкість) і за кілька років впаде незрозуміло де?
Всі ці фактори й звели початковий ентузіазм військових нанівець. І саме тому СРСР і США ніколи не розміщували ядерної зброї в космосі. Цей варіант просто не мав жодних очевидних переваг порівняно з використанням МБР. Зате мав безліч факторів ризику, які могли призвести до випадкового початку третьої світової.
Російська рулетка на орбіті
Після вищесказаного у багатьох, напевно, виникло кілька очевидних запитань. Навіщо росії потрібно зараз розміщувати ядерну зброю в космосі? Невже за минулі шістдесят років щось радикально змінилося і тепер це раптом стало безпечним (якщо таке поняття в принципі можна застосувати до ядерної зброї)?
Почнімо з відповіді на друге запитання. Ні, розміщення ядерної зброї в космосі, як і раніше, несе величезну масу ризиків і може призвести до випадкового початку війни. Навіть якщо взяти до уваги підвищену надійність ракет (хоча вони все одно падають), залишається головне запитання: що робити з бомбою в космосі після того, як супутник вичерпає свій ресурс? Але ж не секрет, що з урахуванням жалюгідного стану російської електроніки її космічні апарати живуть набагато менше за західні та набагато частіше передчасно виходять з ладу.
У теорії, для розв’язання цієї проблеми можна було б використати якийсь апарат із вантажним відсіком на кшталт шатла, який зміг би зняти бомбу з орбіти та повернути її на Землю. Але у росії немає нічого схожого — і явно не з’явиться в найближчі десятиліття. Тож будь-який запущений нею супутник з атомною бомбою з часом зійде з орбіти та впаде на Землю. Навряд чи варто пояснювати, чим загрожує подібна російська рулетка в космосі.
Навіщо росії ядерна зброя в космосі
Тепер відповімо на головне запитання. Навіщо? Для чого взагалі росії знадобилася ядерна бомба в космосі?
Проведені в 1950-х — 1960-х тести показали, що космічний ядерний вибух призводить до утворення навколо Землі штучного радіаційного поясу, який дуже згубний для електроніки. За деякими оцінками, він може знищити до 90% усіх наявних апаратів на низьких орбітах і унеможливить будь-які пілотовані польоти в космос щонайменше на рік.
Подібна зброя може бути застосована лише з однією метою — знищення мегасупутникових сузір’їв, насамперед системи Starlink. Уже зараз вона налічує понад шість тисяч активних апаратів, що робить практично неможливим її ураження за допомогою звичайних засобів. Вся іронія полягає в тому, що росія може піти на застосування ядерної зброї в космосі через свою технологічну відсталість. У неї не так багато супутників, тож ними можна пожертвувати. А ось для західних країн втрата більшої частини супутників матиме дуже і дуже серйозні наслідки як у військовому, так і економічному плані.
Щоправда, є один «невеликий» нюанс. Радіаційним поясам плювати на національну приналежність космічних апаратів. У разі застосування такої зброї під ударом опиняться апарати абсолютно всіх країн на Землі, зокрема і її формальних союзників на кшталт Китаю. Вони також будуть знищені, як і, скажімо, китайська орбітальна станція «Тяньгун». Тому ядерну бомбу в космосі, по суті, можна вважати чимось схожим на зброю для судного дня — тотальної війни на повне знищення, коли наслідки вже абсолютно не важливі.
Останнє питання полягає в тому, навіщо взагалі виводити супутник із бомбою на орбіту. Адже такого ж результату можна домогтися, запустивши балістичну ракету з ядерним зарядом і потім підірвавши її на потрібній висоті (як це робили під час атомних випробувань наприкінці 1950-х — початку 1960-х). У такому випадку росія навіть не порушить своїх формальних зобов’язань, на кшталт того ж Договору про космос.
Найімовірніше, відповідь полягає у раптовості. Запуск балістичної ракети буде зафіксований, що дасть Заходу кілька хвилин на якісь дії у відповідь. Супутник із бомбою ж можна підірвати в будь-яку секунду без будь-яких видимих підготовчих дій.
Звісно, не можна виключати того, що вся ця програма може бути частиною широкомасштабного російського блефу з метою залякування Заходу заради того, щоб він перестав допомагати Україні. Адже, як ми вже зазначали, розміщення ядерної зброї в космосі створює величезну кількість ризиків і проблем, які дуже складно, якщо не неможливо, розв’язати. А росії вже далеко не вперше брязкати уявною зброєю перед світом.
Але якщо росія справді спробує розгорнути ядерні бомби в космосі, це стане прямим викликом не лише Заходу, а й усій планеті, всім державам на Землі, бо така зброя здатна відкинути цивілізацію в минуле на багато десятиліть. У цьому разі залишається лише сподіватися, що вони зможуть усвідомити масштаб загрози й виробити якусь спільну відповідь до того, як стане занадто пізно.
