Влітку на навколоземну орбіту вийшов апарат, траєкторія якого спантеличила фахівців одразу в кількох країнах. Він рухається так, що в поле спостереження поступово потрапляє все кільце, де працюють апарати зв’язку і військової розвідки. Офіційний опис місії обмежився кількома словами про вивчення космічного середовища. Незалежні аналітики переконані, що його призначення інше.
Незвична траєкторія
Апарат «Шіцзянь-31» вивели в космос 16 червня ракетою «Чанчжен-3B» з космодрому Січан. Китайська корпорація аерокосмічної науки та техніки (CASC) описала призначення однією фразою про дослідження космічного середовища і не оприлюднила жодного зображення супутника.
Попередження для авіації і тип носія вказували на геоперехідну орбіту. Натомість спостерігачі згодом зафіксували рух високоеліптичною траєкторією типу «Молнія», якою вже користуються кілька інших китайських супутників, а знайому схему цього разу застосували у спосіб, якого раніше ніхто не бачив, як повідомляє SpaceNews.
Принцип старої схеми
Нахил у 63,4 градуса, характерний для таких витків, утримує апогей над однією і тією ж широтою. Без цієї умови нерівномірний розподіл маси Землі поступово повертав би витягнутий еліпс у його власній площині. Найвіддаленіша від планети ділянка тоді сповзала б до екватора і далі на південь, а компенсувати дрейф довелося б двигунами.
Класичне застосування схеми виглядає так, що найвіддаленіша ділянка припадає на Північну півкулю. Апарат залишається в зоні видимості високих широт кілька годин поспіль, тому пара таких машин підтримує безперервний зв’язок над Арктикою і фіксує теплові сліди ракетних пусків.
Огляд геостаціонарного поясу
У випадку «Шіцзянь-31» апогей припадає не на північні широти, а на екваторіальну зону. Саме там, на висоті близько 35 786 км, пролягає геостаціонарний пояс з апаратами зв’язку, розвідки й раннього попередження.
Період обертання становить 12,5 години замість звичних для такої схеми дванадцяти. Через цю різницю кожен наступний виток зміщується приблизно на 15,7 градуса за довготою, тому вся смуга поступово потрапляє у поле зору за 23 доби.
Найвища точка лежить приблизно на 39 900 км, тобто на кілька тисяч вище за сам пояс. Такий підхід дає повну картину без зближення з чужою технікою, а саме такі маневри зазвичай і стають приводом для дипломатичних протестів.
Оцінки аналітиків
Першою на незвичайну траєкторію звернула увагу компанія Integrity ISR у публікації від 26 червня, спираючись на дані каталогу SpaceTrack. Через місяць спостереження підтвердила фірма ComSpOC, яка відстежує обстановку в навколоземному просторі, й назвала побачене орбітою, якої раніше ніхто не спостерігав.
Розгледіти сам апарат і зрозуміти його начинку буде складно. Перигей лежить трохи нижче за 2000 км, тобто значно вище за більшість знімальної техніки на низьких орбітах, а від американських інспекторів у поясі його відділяють тисячі кілометрів.
Водночас спуститися до самих геостаціонарних супутників було б нескладно. Достатньо гальмівного імпульсу в перигеї з приростом швидкості 50 м/с, щоб найвища точка опустилася приблизно до 36 671 км. Шлях тоді пролягав би безпосередньо крізь робочу зону поясу, а витрати пального на такий маневр мізерні.
Конкуренція над екватором
Експертка Secure World Foundation Вікторія Семсон у коментарі SpaceNews назвала місію доволі незвичною і такою, яку важко охарактеризувати за наявними даними. За її словами, апарат провів у космосі лише місяць, тому подальша поведінка ще може багато розкрити.
Ймовірно, ідеться про ширшу тенденцію до появи інспекційних супутників і зростання уваги до всього, що відбувається на геостаціонарних висотах. США тримають там програму контролю космічної обстановки на геосинхронних орбітах (GSSAP), Росія покладається на «Луч-2» після виходу з ладу попереднього апарата в січні, а Китай раніше вивчав ще більш екзотичні варіанти на кшталт розгону навколо Місяця заради виходу на зворотну геосинхронну орбіту.
