Поки космічна галузь шукає спосіб зробити польоти до Марса, Юпітера й далеких околиць Сонячної системи не лише можливими, а й практичними, на перший план виходять двигуни нового покоління. Британська компанія Pulsar Fusion заявила про важливий крок у цьому напрямку: у березні 2026 року вона досягла стану first plasma у випробувальній вихлопній системі свого проєкту Sunbird. Демонстрацію показали під час конференції MARS в Каліфорнії, а сам тест провели у Блетчлі, Велика Британія.
Йдеться не про готовий термоядерний буксир і не про повноцінно робочий реактор у космосі, а про ранню, але принципову демонстрацію: інженери змогли створити та утримати плазму в архітектурі вихлопної системи Sunbird. За даними компанії, у цьому експерименті заряджені частинки спрямовували й прискорювали комбінацією електричних і магнітних полів, а як робоче тіло для стартової серії випробувань використали криптон — хімічний елемент, інертний газ із символом Kr (не плутати з криптонітом).
Наступним етапом Pulsar Fusion називає вимірювання реальної тяги та швидкості витікання плазми за допомогою спеціалізованих діагностичних інструментів. Паралельно компанія працює з UK Atomic Energy Authority над моделюванням нейтронного захисту та впливу випромінювання на елементи майбутньої системи. На офіційних сторінках Sunbird Pulsar також описує довгострокову концепцію міжпланетного буксира з дуже високим питомим імпульсом, комбінованою тягою та електроживленням для місій у далекому космосі — але ці параметри поки залишаються саме заявленою ціллю розробки, а не підтвердженими льотними характеристиками.
Як це працює? Ідея така: газ перетворюють на плазму — дуже гарячий заряджений стан речовини, — а потім електричні та магнітні поля виштовхують ці заряджені частинки в один бік. За законом збереження імпульсу, апарат отримує поштовх у протилежний бік. У випадку Sunbird компанія поки що показала саме базовий крок — створення й контроль плазми у вихлопній системі, тобто фундамент майбутнього двигуна, а не завершений космічний буксир.
Чому це важливо? Для космічної науки такі системи цікаві тим, що високий питомий імпульс потенційно дозволяє або зменшувати масу палива, або швидше доставляти наукові апарати до далеких цілей. NASA окремо підкреслює, що електрична тяга особливо перспективна після виходу на орбіту та для deep-space місій, а Pulsar бачить Sunbird як систему, що може поєднувати тягу й електроживлення корисного навантаження. Це означає більше свободи для важких наукових приладів, потужних радарів, систем зв’язку та довготривалих міжпланетних експедицій.
