Наприкінці грудня 1973 року Центр управління польотами в Г’юстоні несподівано втратив зв’язок із орбітальною станцією Skylab, на борту якої перебували три астронавти: Джеральд Карр, Едвард Гібсон і Вільям Поуг. Оператори бачили станцію на радарах, але не отримували жодної відповіді від екіпажу на свої запити. Через 93 хвилини, коли Skylab зробив один виток навколо Землі, астронавти знову вийшли на зв’язок.
Сьогодні цю подію часто називають першим в історії космічним страйком або навіть заколотом. Таким чином екіпаж Skylab продемонстрував протест проти перевантаженості робочого графіка та завищених вимог NASA, які він був не в змозі виконати. Стверджується, що під час «страйку» астронавти відмовилися працювати та провели весь день, розглядаючи Землю в ілюмінатори. Кажуть, що після відновлення зв’язку вони вимагали надати додатковий час для відпочинку і знизити навантаження. Але після повернення на Землю NASA покарала «бунтівників», позбавивши їх можливості подальших польотів.
Наскільки ця історія відповідає дійсності? Чи справді був страйк на орбіті, або ж ми маємо типовий випадок, коли через багато років преса роздула сенсацію зі звичайного робочого моменту? Спробуємо розібратися в цьому.
На роздоріжжі
Початок 1970-х став переломним періодом для NASA. Американська аерокосмічна адміністрація здійснила те, що донедавна вважалося неможливим, відправивши людей на Місяць. Окрилені успіхом, її очільники будували грандіозні плани щодо подальшого підкорення космосу. Вони охоплювали й велику орбітальну станцію на навколоземній орбіті, й базу на Місяці, й пілотовану експедицію на Марс.
Але незабаром стало зрозуміло, що про все це можна забути. Програвши «битву за Місяць», СРСР відмовився від космічних перегонів. За відсутності суперника американський уряд швидко втратив інтерес до космосу. Бюджет NASA скорочувався, а проєкти нових місій один за одним скасовувалися. У якийсь момент на кону опинилася вся подальша американська пілотована програма. Але вихід усе ж знайшовся. Аерокосмічна адміністрація представила проєкт нового багаторазового корабля, призначеного для доставлення великих вантажів у космос. За її твердженням, згодом він зміг би самоокупитись і навіть принести прибуток.
За найоптимістичнішими прогнозами, перші польоти шатлів мали б розпочатися не раніше кінця 1970-х. Це порушило резонне питання про те, чим займатиметься NASA до цього моменту. На щастя, організація вже мала готову відповідь.
Наприкінці 1960-х у надрах адміністрації з’явився проєкт створення орбітальної станції з відпрацьованого ступеня ракети Saturn V. Передбачалося, що він буде дообладнаний прямо на орбіті шляхом оснащення його стикувальним вузлом, сонячними батареями й усім необхідним спорядженням.
Як не дивно, але серйозне скорочення бюджету NASA на початку 1970-х допомогло реалізації цього проєкту. Через скасування місячних місій Apollo 18, Apollo 19 і Apollo 20 у розпорядженні адміністрації залишився запас невикористаних космічних кораблів і надважких ракет Saturn V. Це дозволило відмовитися від половинчастого варіанту з дообладнанням на орбіті спорожнілого ступеня та відразу відправити в космос вже повністю готову орбітальну станцію. Вона була виведена на навколоземну орбіту 14 травня 1973 року під назвою Skylab.
Наразі це єдина в історії пілотована орбітальна станція, запущена надважким носієм. Її довжина становила 25,1 м, діаметр — 6,6 м, загальний внутрішній об’єм — 351,6 м³. Величезний обсяг зведеного простору надав астронавтам майже необмежену свободу пересувань, яка й не снилася екіпажам усіх наступних багатомодульних станцій.
Щоправда, під час запуску Skylab сталася надзвичайна подія: відірвався теплоізоляційний екран, зірвавши одну з сонячних батарей і заклинивши іншу. В результаті система терморегулювання станції вийшла з ладу і температура всередині почала зростати. Тому перша експедиція на неї мала ремонтний характер. Астронавти розкрили заклинену сонячну батарею та поставили на місце зірваної панелі спеціальне теплозахисне полотно.
Ремонт був успішним, що дозволило продовжити експлуатацію станції. Друга місія на Skylab тривала 60 днів — на той момент це стало рекордом. Вона виявилася дуже плідною. Алан Бін, Оуен Герріот і Джек Лусма не просто впоралися з усією програмою досліджень, а й навіть перевиконали план. Не дивно, що керівництво NASA розраховувало досягти таких же блискучих результатів і від наступної експедиції — Skylab 4.
Особливого значення цьому польоту надавала та обставина, що третя експедиція на Skylab мала би стати останньою — принаймні, до введення в експлуатацію кораблів багаторазового використання. Спочатку NASA розглядала можливість організувати 1974 року ще один політ на станцію з використанням корабля Apollo, що залишився у запасі. Але згодом цей політ вирішили скасувати, щоб зосередити всі ресурси на створенні шатлів. Це стало каталізатором наступних подій.
Шлях до «страйку»
Джеральд Карр, Едвард Гібсон і Вільям Поуг прибули на Skylab 16 листопада 1973 року. Там на них чекав «сюрприз». Відкривши люк, астронавти побачили перед собою… три мовчазні фігури. Одна з них «вправлялася» на велотренажері, друга висувалася з вакуумних штанів, а третя в елегантній позі сиділа в туалеті. Виявилося, що попередній екіпаж узяв три старих комбінезони, набив їх усіляким сміттям і приробив до них «голови», зроблені з паперових пакетів. Таким чином вони вирішили пожартувати над своїми змінниками.
Проте новий екіпаж не оцінив гумор колег. Річ у тім, що буквально з першої ж хвилини астронавти занурились у роботу, тож певний час їм було не до прибирання фігур. Едвард Гібсон пізніше так описував свої відчуття: «Я буквально відчував, як вони дивляться на мене, немов перевіряючи все, що я роблю… Жах».
Незабаром у екіпажу Skylab 4 виник конфлікт із Центром управління польотом. Після прибуття на станцію Вільям Поуг відчув себе зле, його почало нудити. За правилами, необхідно було проінформувати про це ЦУП, зібрати зразки блювоти, заморозити та згодом повернути на Землю для аналізу. Замість цього астронавти вирішили просто їх викинути й ні про що не повідомляти. Але вони забули відімкнути мікрофони, й контролери польоту почули всю розмову. Наступного дня керівництво оголосило екіпажу формальну догану.
Безумовно, конфлікти між астронавтами на орбіті та ЦУП відбувалися й раніше. Наприклад, під час польоту Apollo 7 у всіх трьох членів екіпажу почався нежить. Повертаючись на Землю, вони проігнорували вказівку вдягнути шоломи скафандрів, бо боялися, що через підвищення тиску у них можуть луснути барабанні перетинки. Ці події іноді називають «бунтом у космосі». Однак та історія сталася в кінці польоту, і NASA влаштувала астронавтам прочуханку вже після його завершення. Тут же йшлося лише про другу добу тривалої та складної експедиції.
Догана не найкращим чином позначилася на моральному стані астронавтів. Незабаром виникли й інші проблеми. Оскільки цей політ був останнім, планувальники «під зав’язку» забили розклад усіма можливими дослідами й експериментами. Складаючи робочі графіки, вони виходили з результативності двох попередніх експедицій. Це стало великою помилкою. Річ у тім, що екіпаж Skylab 4 складався з новачків, у той час як у двох перших експедиціях було по одному досвідченому ветерану, які вже побували на Місяці. Члени екіпажу, знайомі з реаліями космічного польоту, швидше адаптувалися до умов на борту станції та допомагали своїм колегам. Але остання місія була позбавлена цієї переваги. І при цьому трьох астронавтів-новачків навантажили рекордним обсягом роботи.
Зрозуміло, незабаром експедиція почала суттєво вибиватися з графіка. Спочатку екіпаж намагався замовчувати свої проблеми, побоюючись отримати нові догани від керівництва. У спробі надолужити згаяне вони вирішили використовувати для роботи особистий час, а потім і вихідний, дозволений раз на десять днів. Це була не найліпша ідея: без повноцінного відпочинку виявилося важко встигнути за розкладом і підвищити свою продуктивність. Натомість астронавти ставали дедалі дратівливішими та з часом почали проявляти невдоволення через перепрацювання.
Варто зазначити, що екіпаж скаржився не лише на непомірний обсяг роботи, а й на різні побутові дрібниці — наприклад, на невдалий дизайн комбінезонів або рушники, що погано вбирають воду. Ще одним наочним проявом збільшеного психологічного напруження на борту станції стало те, що астронавти вирішили відпустити бороди. Зі свого боку контролери з ЦУП у неофіційних бесідах почали використовувати для позначення екіпажу Skylab 4 такі слова, як «пасивний» і «летаргічний».
28 грудня 1973 року, коли, згідно з твердженнями преси, відбувся «страйк», місія Skylab 4 досягла свого екватора. Екіпаж провів у космосі 42 дні, що становило рівно половину від запланованої тривалості польоту.
Перший страйк або сеанс космічної психотерапії?
Власне, про «страйк». Питання про те, чи був він, чи ні, як і раніше, лишається дискусійним. Цілком імовірно, що ми ніколи не отримаємо чіткої відповіді, яка задовольнить усіх. Але, принаймні, можемо порівняти відомі факти.
Отже, у своїх спогадах і різних інтерв’ю астронавти справді згадували, що на деякий час утратили зв’язок із Землею. Водночас і NASA, й екіпаж Skylab 4 завжди заперечували, що це було зроблено навмисно.
Відповідно до твердження Едварда Гібсона, це стало випадковою помилкою. За його словами, прагнучи максимально підвищити ефективність своєї роботи, двоє з трьох учасників експедиції зазвичай вимикали радіо та залишали одну людину, яка підтримувала зв’язок із ЦУП. Одного разу вони просто переплутали, хто відповідає за це завдання, що й пояснює тимчасову відсутність радіоконтакту. У своїй книзі астронавт прямо назвав розмови про страйк вигадкою преси, заявивши: «Чим ми могли загрожувати? Полетіти жити на Місяць?».
Версія командира експедиції Джеральда Карра дещо відрізняється в деталях. В одному з інтерв’ю він сказав, що наприкінці грудня 1973 року екіпаж поінформував ЦУП про рішення нарешті взяти давно дозволений їм вихідний. Що стосується втрати зв’язку, то Карр пояснив це звичайною недбалістю і заявив, що газети занадто роздули цю історію.
Архівні записи переговорів між станцією та ЦУП у день «страйку» не містять нічого, що нагадувало б описану пресою відмову екіпажу працювати й висунення якихось вимог. Навпаки, судячи з них, астронавти цілком нормально спілкувалися з Землею й обмінювалися жартами з контролерами польоту.
Вивчення архівних записів викликає великі сумніви у даті «страйку». Згідно з ними, екіпаж узяв свій довгоочікуваний вихідний 26 грудня 1973 року. І це цілком логічно — 25 грудня (на Різдво!) астронавти здійснили вихід у відкритий космос, а це завжди дуже складна та відповідальна процедура, що вимагає великих зусиль. Після неї екіпажу, безумовно, потрібен був би відпочинок. 29 грудня Джеральд Карр і Едвард Гібсон знову вийшли у відкритий космос. Було б досить дивно, якби люди, які перебували на межі й висували вимоги, пішли на таку операцію наступного дня після «страйку». І ще важче повірити, що ЦУП дозволив би астронавтам здійснити вихід у відкритий космос у настільки нездоровій ситуації.
За словами Джеральда Карра, після довгоочікуваного вихідного ситуація не покращилася. Екіпаж, як і раніше, не справлявся з потоком роботи та почувався вкрай виснаженим. Зрештою, під час одного з сеансів зв’язку він звернувся до ЦУП із пропозицією провести відкритий і чесний діалог щодо виниклих проблем. Астронавти бажали знати, наскільки сильно вони відстали від робочого графіка та яких заходів можна вжити, щоб це виправити. Згідно з записами місії, повідомлення було відправлене 28 грудня.
Після деяких обговорень керівництво погодилося на пропозицію. За словами Карра, спочатку екіпаж повідомив про все, що йому не подобалось і що необхідно насамперед змінити. Отже, астронавти хотіли мати більше часу для відпочинку, відмовитися від обов’язкових фізичних вправ після їжі, а також скоригувати робочий графік. Потім уже ЦУП відкрито розповів екіпажу про те, що його турбувало. По суті, все описане радше нагадує не страйк, а перший в історії сеанс психотерапії в космосі.
Згодом на Землі визнали, що склали занадто амбітний план польоту. Незабаром астронавти отримали список рекомендацій. За їхніми словами, найголовнішим стало збільшення часу відпочинку та зміна підходу до складання розпорядку робочого дня. Раніше він був розписаний по хвилинах, через що екіпаж постійно вибивався з графіка. Тепер же в ЦУП вирішили жорстко планувати лише найважливіші процедури. Всі рутинні операції й раніше включались у перелік того, що потрібно зробити, але без зазначення конкретного часу виконання. Цей захід виявився вельми вдалим. Гнучкий підхід дозволив екіпажу ефективніше розпоряджатися своїм часом, що знизило напруження, зменшило рівень стресу й істотно підвищило працездатність. У результаті друга половина місії виявилася набагато продуктивнішою за першу. В дечому екіпажу навіть вдалося перевиконати початковий план.
Астронавти Skylab 4 повернулися на Землю 8 лютого 1974 року, провівши на орбіті 84 доби. На той час це було величезним досягненням. Їхній рекорд тривалості безперервного перебування людей у космосі побив лише у 1978-му екіпаж станції «Салют-6».
Спадщина місії Skylab 4
Звичайно, наведене пояснення навряд чи переконає всіх скептиків. Напевно, вони скажуть, що NASA цілком могла стерти компрометуючі записи переговорів. Та й члени екіпажу Skylab 4 досить швидко залишили лави організації, що здається підозрілим — неначе «заколотники» знали, що їм більше ніколи не дозволять літати в космос, і тому вирішили піти.
Але варто ще раз нагадати про випадок із Apollo 7, екіпаж якого безпосередньо відмовився виконувати вимоги ЦУП. Аерокосмічна адміністрація не стала приховувати цей інцидент, як і замовчувати гучний скандал із філателістичними конвертами місії Apollo 15. В обох випадках організація дійсно покарала винуватців, використовуючи як інструмент непризначення астронавтів у нові польоти — і це було визнано офіційно. Не зовсім зрозуміло, навіщо NASA стала би докладати таких значних зусиль, аби приховати саме випадок зі Skylab 4.
Стосовно ж того факту, що ніхто з астронавтів останньої місії Skylab більше не літав у космос, то тут варто враховувати ситуацію 1974 року. Єдиним запланованим тоді польотом була намічена на наступний рік місія «Союз-Apollo» з уже затвердженим екіпажем. Введення шатлів в експлуатацію планували на 1979-й (насправді воно затрималося ще на два роки). Тож нової можливості піднятися на орбіту довелося б чекати мінімум п’ять років. Не дивно, що багато досвідчених астронавтів не захотіли цього робити й покинули NASA. А у випадку з членами екіпажу Skylab 4, можливо, зіграв роль ще й не найприємніший досвід трьох місяців життя на станції.
Також варто сказати, що через певний час після своєї відставки Едвард Гібсон знову повернувся до NASA та пропрацював там ще кілька років. Це, знову-таки, не дуже узгоджується з версією покарання.
У будь-якому разі експедиція Skylab 4 залишила вельми важливий слід в історії пілотованої космонавтики. Ще ніколи люди не проводили так багато часу в космосі. Отримані під час польоту дані допомогли вченим набагато краще зрозуміти, як тривале перебування в невагомості позначається на людському організмі.
Та все ж основною спадщиною місії стала психологія. До цього польоту NASA приділяла зовсім небагато уваги психологічному аспекту перебування в космічному просторі. Він вважався не дуже важливим. Експедиція Skylab 4 наочно продемонструвала, що це не так. Вона стала відправною точкою численних медичних досліджень на тему поведінки людей у космосі. Її результати активно використовуються і зараз під час обрання та підготовки екіпажів довгострокових експедицій. А найочевиднішим наслідком цієї місії стало впровадження практики, згідно з якою принаймні один член космічної експедиції повинен мати досвід польотів на орбіту.
Що ж стосується подальшої долі Skylab, то останній екіпаж законсервував станцію. NASA розраховувала, що вона протримається на орбіті до 1982—1983 років, коли будуть введені в експлуатацію шатли. Передбачалося, що «космічні човники» піднімуть її орбіту та модернізують, і це дозволить продовжити експлуатацію комплексу. Але з цих планів нічого не вийшло. Експерти NASA дуже серйозно недооцінили сонячну активність, через яку станція почала втрачати висоту значно швидше початкових прогнозів. У результаті Skylab так більше й не прийняв жодного екіпажу, зійшовши з орбіти 11 липня 1979-го, майже за два роки до першого польоту шатла. Вцілілі уламки унікального орбітального комплексу впали в Австралії. Зараз вони експонуються в музеях.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
