У жовтні 1898 року невелика комета «необережно» наблизилася до Юпітеру, який своєю гравітацією змінив її орбіту таким чином, що вона отримала можливість зближуватися з Землею. 20 грудня 1900 року цю комету побачив французький астроном Мішель Джакобіні — таким чином, вона стала останньою короткоперіодичною кометою, відкритою в XIX столітті. А в 1915-му кілька вчених висунули припущення, що вона може бути «джерелом» метеорного потоку з радіантом у сузір’ї Дракона та піком активності, що припадає на 9 жовтня. Того ж року ці передбачення вдалося підтвердити спостереженнями. Так був відкритий потік Драконід.
«Батьківська» комета потоку майже 13 років, тобто два наступних оберти, перебувала у статусі загубленої, але в жовтні 1913-го її перевідкрив німецький астроном Ернст Циннер, і врешті вона отримала свою нинішню назву — комета Джакобіні-Циннера (21P/Giacobini-Zinner). Її поява 1920 року не спостерігалася через несприятливе положення відносно Землі та Сонця, однак у 1926-му «хвостату зірку» знайшли вже згідно з попередніми розрахунками. Сімома роками пізніше умови для її спостережень були ще сприятливішими, але найбільше вразив учених пов’язаний із нею метеорний потік: 9 жовтня 1933-го він подарував мешканцям Північної півкулі Землі справжній дощ потужністю до двох тисяч метеорів на годину.
Такий же потужний метеорний дощ спостерігався й у 1946 році, але він уже не став несподіваним: незадовго до нього, 20 вересня, комета Джакобіні-Циннера наблизилася до Землі на відстань 0,258 а.о. (38,6 млн км). Це було найтісніше зближення з нею з моменту відкриття. В місцевостях із достатньо темним небом її тоді деякий час можна було спостерігати неозброєним оком. Очевидно, наша планета того року пройшла через досить щільну частину хмари пилових частинок, викинутих кометою.
Наступний «візит» комети Джакобіні-Циннера 1953 року також був несприятливим, але з 1959-го вона спостерігається у кожному поверненні, й усі вони супроводжуються активізацією потоку Драконід. Якщо у «звичайні» роки його потужність у максимумі не перевищує 30 метеорів за годину, то в 1985-му, наприклад, вона сягнула двох сотень. Це й не дивно: того року комета пройшла на відстані 0,467 а.о. (69,9 млн км) від Землі. Сюрпризом виявився сплеск активності 9 жовтня 1998-го, коли багато спостерігачів повідомляли про трьохзначні показники. Це означало, що потік поступово еволюціонує — в ньому з’являються самостійні «хмари» пилових частинок, які рухаються по власних орбітах незалежно від кометного ядра. Вперше в історії людство отримало можливість вивчати ці процеси на прикладі метеорного рою, якому ще не виповнилося сотні років, тобто за мірками Сонячної системи це просто немовля.
Ще один несподіваний «спалах» Драконід відбувся у жовтні 2011 року, за п’ять місяців до проходження кометою Джакобіні-Циннера перигелія — найближчої до Сонця точки орбіти. Тоді в максимумі їхнє годинне число перевищило 300. Нарешті, у 2018-му, після прольоту комети на відстані 0,392 а.о. (58,6 млн км) від Землі, активність потоку перевищила 500 метеорів за годину. Але й у жовтні наступного року вона виявилася ненабагато меншою, що теж до деякої міри стало несподіванкою для астрономів.
Комета Джакобіні-Циннера є дуже цікавою сама по собі. Її відносять до потенційно небезпечних об’єктів: оскільки вона регулярно зближується з Юпітером, його гравітація може змінити кометну орбіту таким чином, що вона почне проходити у безпосередній близькості до нашої планети, маючи можливість із нею зіштовхнутися. Саме ця «хвостата зірка» стала першим малим тілом Сонячної системи, дослідженим із відносно невеликої відстані автоматичним апаратом — 11 вересня 1985 року зонд ICE (International Cometary Explorer) наблизився до неї на 7800 км. Оскільки він не був обладнаний камерами, вчені не змогли отримати зображень кометного ядра, але за даними пізнішої зйомки в інфрачервоному діапазоні зараз його розмір оцінюється приблизно у 2 км. Цінну інформацію про цю комету можна також добути, аналізуючи метеорні спостереження.
Драконіди — один із найбільш зручних для спостережень у наших широтах метеорних потоків. Його активність обмежена досить коротким періодом із 5 по 11 жовтня, в цей період вечорами його радіант перебуває на висоті близько 60° і далі протягом ночі лише підіймається до зеніту. На жаль, у нинішньому році максимум активності співпадає з повнею, і яскравий Місяць не дозволить побачити слабкі метеори, що в цьому потоці складають переважу більшість. До того ж комета Джакобіні-Циннера зараз перебуває на віддаленій від Сонця ділянці своєї орбіти, й більшість прогнозів не передбачає значної активізації Драконід. Її наступне наближення до Землі (на відстань 0,437 а.о.) очікується 15 вересня 2058 року.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
