Чи відправить Індія людину на Місяць?

Індія вже багато років займається освоєнням космосу, хоча чимало людей все ще не включає її у перелік головних космічних держав. Однак космічні амбіції країни справді великі й сягають створення власної станції на орбіті Землі та бази на поверхні Місяця.

Індійська місячна станція
Індійська місячна станція

Індія та її космічні амбіції

15 січня 2025 року два космічних апарати місії SpaDeX здійснили стикування на орбіті Землі. Цю подію на тлі запусків, здійснених компаніями Ілона Маска та Джеффа Безоса, помітили не всі. Однак індійська космічна агенція ISRO відзначила цю подію як один із ключових кроків у розвитку космічної програми своєї країни. І цілком можливо, що насправді ця операція може стати початком зміни ключових гравців у космічних перегонах.

Люди, які достатньо далекі від космічної сфери, можуть посміятися над планами Індії стати в один ряд зі США, росією та Китаєм. Усі ж знають, що Індія — це країна пісень і танців, а ще у них багато голодного населення. Ну який їм космос?

Однак заяви про те, що в найближчі десятиліття в Індії може бути власна космічна станція і база на Місяці — далеко не пустопорожня балаканина. Але тут треба розповісти про все по черзі.

Стикування на орбіті
Стикування на орбіті. Джерело: phys.org

Перші ракети та супутники

Космічна програма Індії стартувала ще 1962 року, тобто всього лише через рік після першого польоту людини в космос і за п’ять — після першого штучного супутника Землі. Очолив її видатний вчений Сатіш Дхаван, який на той момент уже мав чималий досвід роботи в американській космічній програмі.

У 1969 році на острові Шріхарікота поблизу східного узбережжя Індії почали будувати космодром, майбутній Космічний центр імені Сатіша Дхавана. У 1971 році з нього стартувала перша ракета, тоді ще метеорологічна. Країна повільно набувала досвіду для запуску космічних апаратів власними силами.

А поки цей процес тривав, Індія створила свій перший супутник «Аріабхата» і у 1975 році запустила його на радянській ракеті. Так вона стала 15-ю країною, чий апарат зміг побувати на орбіті.

Сатіш Дхаван
Сатіш Дхаван. Джерело: currentaffairs.adda247.com

А вже у 1979-му на Шріхарікоті відбулася перша спроба запустити індійський космічний апарат власними силами. Тоді спроба ракети SLV вивести на орбіту супутник «Рохіні А1» завершилася невдачею. Однак розпач тривав недовго і вже 18 липня 1980 року апарат RS-1 успішно досяг орбіти й Індія змогла з повною впевненістю сказати, що вона приєдналася до клубу космічних країн.

Ще за 4 роки перший індійський астронавт Ракеш Шарма здійснив політ на радянському космічному кораблі. Тому не варто дивуватися, що в такій чутливій галузі, як космічна, Індія товаришує то зі США, то з СРСР. Принцип «дружити з усіма, але відстоювати лише власні інтереси» заклали в основу її зовнішньої політики ще в момент проголошення незалежності країни у 1947 році, й відтоді він залишився незмінним.

Космічний ривок Індії

Після 1984 року космічна програма Індії на два десятиліття ніби потрапила у тінь. У космос час від часу запускалися цивільні та військові супутники, проте тим самим займалося чимало інших країн. Про ISRO як про космічну агенцію говорили значно менше, ніж, наприклад, про японську JAXA.

Космодром на острові Шріхарікота
Космодром на острові Шріхарікота. Джерело: Вікіпедія

Аж ось настав 2008 рік і Індія запустила космічний апарат «Чандраян-1». Він являв собою штучний супутник Місяця, однак на його борту був присутній ударний зонд. Його використали для того, аби підняти над поверхнею хмару пилу і в ній за допомогою спектрометра розгледіти сліди води.

Результат «Чандраяна-1» на той момент не був унікальним досягненням, але щось подібне на той час могли продемонструвати лише NASA та ESA. Це був справжній космічний ривок, і він був лише частиною амбітної програми, що тільки розгорталася.

У 2014 році ISRO змогла здивувати космічну спільноту по-справжньому завдяки апарату «Мангальян». Він успішно вийшов на орбіту Марса і почав знімати його поверхню. Індія стала четвертим космічним гравцем після США, СРСР та Європейського Союзу, чиє творіння технічної думки досягло Червоної планети.

«Мангальян». Джерело: Вікіпедія

Що ще важливіше, Індія стала першою азійською країною, яка змогла реалізувати це. І ось це вже була дуже серйозна заявка на лідерство, бо всі були впевнені, що раніше за фахівців з ISRO із цим впораються їхні колеги з Китаю чи Японії.

«Чандраян-2»

Проте далеко не все індійським інженерам вдавалося легко. І історія космічних апаратів «Чандраян-2» та «Чандраян-3» є тому підтвердженням. Про те, що наступним кроком після успіху «Чандраян-1» має бути посадка зонда на Місяць із доставленням місяцехода «Праг’ян», оголосили ще 2010 року. Спочатку запуск планувався на 2018 рік.

Проте через затримки відбутися він зміг тільки у 2019 році. Тоді Індія могла знову всіх здивувати, проте апарат розбився під час посадки. Проте, як і у випадку зі своїми супутниками, індійські інженери не впали у розпач.

ISRO
Посадковий модуль «Вікрам» та місяцехід «Праг’ян». Ілюстрація: ISRO

Вже у вересні 2023-го Місяця дістався апарат «Чандраян-3». Він був копією «Чандраяна-2», і цього разу спроба виявилася успішною. Посадка індійського зонда у приполярній області Місяця й успішне виявлення водяної криги наробило чимало галасу, бо практично одночасно те саме намагалася зробити російська «Луна-25», проте зазнала аварії. Постало питання, яка ж із двох країн у майбутньому претендуватиме на те, щоб зватися космічною.

Секрет індійського успіху

Насправді цими місіями досягнення ISRO не обмежуються. Була ще, наприклад, «Адітья-L1», запущена 2023 року. Метою цієї місії було дослідження корони Сонця. Причому робити це космічний апарат мав у точці Лагранжа L1 між нами та нашим світилом, тобто туди ще треба було дістатися. Зазвичай подібні наукові апарати запускають у США та Європі, й кожного разу це неабиякий успіх. А тут із задачею впоралася Індія.

Секрет успішного індійського ривка у космос полягає в тому, що у них багато недорогої, але дуже кваліфікованої робочої сили, й використання відносно недорогих матеріалів. Це зовсім не означає, що в ISRO якісь напівграмотні робітники клепають місяцеходи з чого доведеться.

Зонд «Адітья-L1»
Зонд «Адітья-L1». Джерело: root-nation.com

Поки всі сміялися над індійськими програмістами та аспірантами в наукових центрах, ті навчалися. І змогли реалізувати ті самі рішення, що використовуються в NASA на значно простішій основі. Щоправда, час, коли цей рецепт працює, для Індії невпинно збігає, і зараз перед ISRO стоять задачі зовсім іншого масштабу.

Індійський космос

Наступною місячною місією Індії має стати запуск апарата «Чандраян-4». Найближчими роками він має привезти на Землю зразки місячного ґрунту. Проте це вже не буде сприйматися як сенсація, бо Індія і так вже всім довела, що здатна виконувати складні автоматичні місії.

Йдеться про те, чи будуть індійські астронавти ходити Місяцем, потрапивши туди без допомоги США, росії чи Китаю.

Космічний корабель «Гаганьян»
Космічний корабель «Гаганьян». Джерело: Вікіпедія

З урахуванням усього вищесказаного, ця ідея не здається такою вже божевільною. Проте на шляху до цього досягнення є декілька важливих етапів. Перший — подорож астронавтів на орбіту Землі.

Проєкт космічного корабля «Гаганьян» існує з 2006 року. За цей час строки його готовності неодноразово переносилися, і зараз оголошено, що перший пілотований політ відбудеться не раніше 2026 року. Однак це не означає, що інженери ISRO видають бажане за дійсне.

На відміну від купи інших проєктів, «Гаганьян» існує в металі. Його капсула кілька разів вже запускалася ракетою, щоправда, на невелику висоту для перевірки того, як тримаються конструкції й працює система порятунку екіпажа. Та й сам екіпаж вже відібраний і готується до старту.

Але спочатку все ж мають бути три безпілотні старти. Перший із них, відповідно до останніх оголошень, має відбутися вже 1 березня. Звичайно, все знову може перенестися, але, якщо говорити відверто, ISRO не унікальне, так працюють усі космічні агенції. Ціна помилки занадто висока, особливо коли мова про пілотовані польоти.

Екіпаж першої пілотованої місії корабля Гаганьян
Екіпаж першої пілотованої місії корабля «Гаганьян». Джерело: Вікіпедія

Якщо ж пілотований політ «Гаганьяна» таки відбудеться в найближчу пару років, це остаточно означатиме, що будь-які прогнози щодо освоєння Сонячної системи потребуватимуть урахування й Індії теж.

Здійснене 15 січня стикування — ключова технологія для пілотованих польотів взагалі. Бо далі Індія хоче власну орбітальну станцію, а її треба збирати стикуванням модулів, які, по суті, є трохи спрощеними космічними кораблями. Якщо треба летіти на Місяць, то там точно буде операція роз’єднання та стикування посадкового модуля.

Звичайно, там ще багато питань, які треба розв’язати, але ISRO вже показала, що вміє досягати результату. У сучасній космічній індустрії усюди так: про те, що у когось є серйозна заявка чогось реально досягти, всі знають протягом років до спроби реалізації. Проте реальні можливості визнають тільки після успіху. Після чого можна ставити собі нові задачі та розпочинати новий нелегкий шлях до їхнього досягнення.

Індійська космічна станція
Індійська космічна станція. Джерело: Вікіпедія

КНР показала, що реалізувати пілотовану космічну програму і збудувати орбітальну станцію можуть не тільки США чи СРСР. Це доступно будь-якій державі, яка довго і з розумом вкладає ресурси у космічну програму і чітко уявляє собі шлях для досягнення мети. Саме цим шляхом іде Індія, і не виключено, що свою космічну станцію, до якої регулярно літають кораблі з екіпажами, вона матиме вже до кінця десятиліття.

А там і до перегонів за господарювання на Місяці та Марсі недалеко. По суті, за наявними для цього технологіями ISRO від конкурентів не дуже вже і відстає. Не виключено навіть те, що першою людиною, яка ступить на поверхню Червоної планети, буде не американець чи китаєць, а громадянин Індії.

Новини інших медіа