Під час свого руху навколо центру Галактики Сонячна система час від часу зустрічається з міжзоряними хмарами — протяжними областями простору, заповненими розрідженим газом. Як стверджується у новій науковій роботі, під час руху крізь них наша планета могла зазнавати значних змін клімату.
Міжзоряні хмари
Усі любителі астрономії знають, що глибоко в космосі є величезні газопилові хмари, знімки яких вражають уяву. Можна з упевненістю сказати, що кожен хоча б раз замислювався: а що ж станеться, якщо Сонячна система опиниться всередині однієї з них. Нещодавно вчені з Бостонського університету відповіли на це питання й опублікували своє дослідження у Geophysical Research Letters.
Взагалі міжзоряні хмари — дуже великі й розріджені. Газ, який їх складає, відіграє важливу роль в еволюції Всесвіту. Адже він рано чи пізно збирається у нові світила. Своєю чергою Сонячна система не стоїть на місці, а летить по своїй орбіті навколо центру Галактики. І хоча один такий оберт займає 250 млн років, вона зустрічає на своєму шляху чимало об’єктів за відносно короткі, навіть у порівнянні з часом існування життя на ній, проміжки часу.
У новому дослідженні вчені простежили шлях Сонця крізь Галактику і дійшли висновку, що проходження її крізь міжзоряні хмари ставалося принаймні двічі: вперше 7 млн і вдруге 2 млн років тому. За дивним збігом обставин, саме в цей момент клімат Землі почав змінюватися і розпочалося чергування льодовикових епох із глобальними відлигами.
Чи могла космічна погода викликати льодовиковий період?
Для того, аби визначити, чи могли дві події бути пов’язаними, науковці змоделювали, що ж мало статися в Сонячній системі під час проходження газопилової хмари. Вони дійшли висновку, що газ був достатньо щільним, аби суттєво вплинути на поведінку сонячного вітру.
Так називають важкі частинки, що відлітають від Сонця зі швидкістю від 400 до 800 км/с. Вони несуть із собою достатньо багато енергії. Проте її виявилося мало для того, аби опиратися тиску газу із зовнішнього середовища. Тож наслідки мали б відчуватися навіть всередині земної орбіти.
Під час проходження крізь космічну хмару у верхніх шарах атмосфери нашої планети мав з’явитися надлишковий водень, який, опускаючись нижче, мав перетворитися на воду. Утворилися велетенські сріблясті хмари.
Зазвичай ці утворення, що існують доволі високо, досить невеликі. Однак у зазначеному вище випадку вони мали б бути настільки потужними, щоб зменшити кількість світла, що досягає поверхні планети, на 7%.
Звичайно, клімат на Землі — занадто складна річ для того, аби працювали припущення, що саме цей водень від міжзоряної хмари безпосередньо спричиняв льодовиковий період. Однак він міг стати тим самим поштовхом, що вивів систему з рівноваги.
За матеріалами phys.org
