Знову настав серпень — час, коли любителі астрономії виїжджають до місцевостей із відкритим горизонтом і темним небом для нічних спостережень. Головною подією цього місяця зазвичай стає метеорний потік Персеїд, який вважається третім за потужністю з видимих у Північній півкулі. Але в останні роки навіть у максимумі кількість метеорів цього потоку стає дедалі меншою. Чому це відбувається і скільки ще триватиме це падіння?
Персеїди спостерігаються ще з Середньовіччя — католикам вони відомі як «сльози Святого Лаврентія», іменини якого відзначаються 10 серпня. Як окремий метеорний потік із радіантом у сузір’ї Персея їх виділили у 1836 році, а в 1866-му «зв’язали» з періодичною кометою Свіфта-Таттла (109P/Swift-Tuttle), відкритою чотирма роками раніше. Проліт цієї комети поблизу Сонця та Землі сприяв активізації потоку та приверненню до нього уваги. Але невдовзі він був «затьмарений» потужними метеорними дощами, які подарували мешканцям Північної півкулі листопадові Леоніди й Андромедіди.
Дощі минули, Персеїди лишилися. Вони стабільно «продукували» в максимумі 50-60 метеорів за годину, прикрашаючи серпневе небо та нагадуючи про їхню «батьківську» комету. Астрономи не знали напевно, коли вона повернеться — спостереження, виконані візуально у XIX столітті, не дозволяли розрахувати її орбіту з достатньою точністю. Попередньо її період був оцінений у 118 років, що означало повернення у 1980-му. Того року комета не з’явилась, але пов’язаний із нею потік продемонстрував помітне зростання. Деякі спостерігачі відзвітували про зенітне годинне число понад 300. Та пізніше знову відбувся відчутний спад майже до «стандартних» значень.
Фахівець із малих тіл Сонячної системи Браян Марсден ще раз уважно передивився архівні дані, де йому вдалося знайти інформацію про комету Кеглера, що спостерігалася 1737 року. Її шлях по небу непогано «вкладався» на орбіту комети Свіфта-Таттла. З урахуванням цих спостережень наступне проходження нею перигелію (найближчої до Сонця точки орбіти) мало відбутись у листопаді-грудні 1992-го. Цього разу передбачення справдилося — «хвостату зірку» перевідкрив японець Цуругіко Кіючі 26 вересня того ж року. Але ще перед цим у ніч із 12 на 13 серпня астрономи зазначили черговий сплеск активності Персеїд.
Після вражаючого «небесного шоу» 1993 року, коли в час максимуму потоку спостерігачі Західної Європи та східного узбережжя Північної Америки зареєстрували понад півтисячі метеорів на годину, активність Персеїд почала закономірно знижуватися. Причину цього неважко зрозуміти, якщо згадати, що комету Свіфта-Таттла слід вважати «молодою» — тільки треба вимірювати час її перебування на нинішній траєкторії не земними роками, а в одиницях тривалості її повного оберту навколо Сонця. Частинки пилу, викинуті з її ядра під час його прольотів крізь центральні області Сонячної системи, не встигли досить рівномірно розподілитися вздовж кометної орбіти й утворюють своєрідне навколоядерне згущення. Ще дві «пилові хмаринки» підвищеної густини рухаються попереду та позаду нього на відстані, що відповідає 12 рокам. Їхня поява, найімовірніше, спричинена впливом гравітації Юпітеру.
Поблизу інших ділянок орбіти комети концентрація пилових частинок значно менше, тому активність Персеїд у максимумі ще довго триматиметься на рівні 50-60 метеорів на годину. Вона може навіть трохи знизитися до 2059 року, коли 109P/Swift-Tuttle пройде афелій — найдальшу від Сонця точку. Далі їхня активність почне поступово зростати, й першого відносно потужного піку варто очікувати аж у 2114-му.
Нинішнього року під час максимуму Персеїд Місяць перебуватиме у фазі повні, а отже, сильно перешкоджатиме спостереженням. Але за умови наявності чистого неба астрономи все одно спостерігатимуть цей потік. Малі тіла Сонячної системи, до яких відносяться комети й метеори, здатні час від часу підносити нам сюрпризи, й кожен такий сюрприз дуже бажано відслідкувати та задокументувати. Допомога любителів астрономії у подібних випадках нерідко виявляється дуже доречною.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
