Астрономи зазирнули в бурхливе минуле Паллади

Новини астрономії, астрофізики та космології

Астероїд Паллада (2 Pallas) посідає третє місце у списку найбільших тіл Головного астероїдного поясу між орбітами Марса та Юпітера. Її середній діаметр складає 512 км. На цей об’єкт припадає 7% загальної маси пояса. На жаль, Паллада поки не досліджувалась космічними апаратами з близької відстані, тому відомості про її склад та будову залишаються уривчастими. Але завдяки приймачеві SPHERE, змонтованому на дуже великому телескопі Європейської Південної обсерваторії (VLT ESO), астрономи змогли зазирнути в її бурхливе минуле.

Отримане зображення VLT астероїда Паллада. Джерело: Massachusetts Institute of Technology

Співробітникам обсерваторії вдалося отримати найбільш детальні на цей час зображення Паллади. Знімки показали, що астероїд зовні скидається на м’ячик для гольфу. Його поверхня поцяткована численними кратерами. Астрономи ідентифікували щонайменше 36 ударних формацій діаметром понад 30 км. Дві з них настільки великі, що викинуті під час їхнього утворення уламки могли сформувати власні астероїдні сімейства.

На думку вчених, нерівна поверхня цього небесного тіла є наслідком особливостей його орбіти. Більшість астероїдів Головного поясу рухаються більш-менш схожими еліптичними траєкторіями. Однак орбіта Паллади має дуже великий нахил до площини екліптики (і головної площини пояса), що становить 34,8 °. Таким чином, двічі протягом оберту навколо Сонця їй доводиться «пробиватися» через астероїдний пояс під кутом, завдяки чому зіткнення, які об’єкт відчуває на своєму шляху, в середньому виявляються вчетверо більш руйнівними, ніж зіткнення між двома «звичайними» астероїдами на близьких орбіти.

Створена дослідниками симуляція показала, що за свою історію Паллада мала пережити у два-три рази більше ударів, ніж Веста (4 Vesta) та карликова планета Церера (1 Ceres). Швидше за все, вона є кратерованим об’єктом Головного поясу.

Крім того, вчені спробували з’ясувати походження двох найбільших видимих ​​деталей на поверхні Паллади: ударного басейну в районі екватора та надзвичайно яскравої плями у південній півкулі. Моделювання показало, що екваторіальний кратер міг утворитися 1,7 млрд років тому в результаті зіткнення з тілом діаметром від 20 до 40 км. Що стосується плями, то дослідники припускають наявність у цьому регіоні поверхневих сольових відкладень.

Наразі NASA розглядає можливість відправити до астероїда невеликий зонд Athena. Він буде виведений у космос як попутний вантаж разом з апаратом Psyche. Після поділу Athena продовжить самостійну подорож Сонячною системою і потім здійснить близький проліт Паллади. Якщо місія буде схвалена, це станеться у 2024 році.

За матеріалами: https://phys.org