Більшість масивних зір у нашій Галактиці існує у парах, поступово формуючи навколишній космос і завершуючи свій шлях потужними вибухами наднових. Тривалий час вважалося, що такі подвійні системи завжди народжуються з єдиного газопилового диска, який згодом розпадається на фрагменти. Втім, нові спостереження за допомогою міжнародної мережі телескопів довели, що зорі можуть об’єднуватися в гравітаційні дуети вже після свого формування.
Об’єктом уваги науковців стала система IRAS 07299−1651, розташована на відстані близько 5300 світлових років від Землі. У ній формуються дві масивні протозорі, за якими астрономи спостерігають уже понад вісім років.
Аналiз даних, зібраних радіотелескопами ALMA та VLA, а також інфрачервоними обсерваторіями JWST і VLT, дозволив уперше побудувати повну тривимірну модель цієї системи. Науковці змогли детально оцінити параметри зоряних орбіт, нахил живильних дисків і напрямок джетів — потужних струменів речовини, які молоді зорі викидають у відкритий космос.
Несподіваний хаос замість гармонії
Результати спостережень здивували дослідників. Очікувалося, що зорі рухатимуться по впорядкованих, майже колових орбітах у єдиній площині. Натомість орбіти виявилися надзвичайно витягнутими (ексцентричними), а самі протозоряні диски розташовані під гострим кутом один до одного та до загальної площини обертання.
Така розсинхронізована геометрія практично виключає варіант їхнього спільного походження з однієї туманності. Науковці дійшли висновку, що обидва об’єкти сформувалися окремо у власних газових коконах, після чого випадково зблизилися.
Зустріч на космічній швидкості
Розрахувавши траєкторії руху, астрофізики встановили, що це гравітаційне захоплення відбулося приблизно 60 років тому. У масштабах існування Всесвіту це суттєва миттєвість. Попри динамічне зближення, газові диски навколо кожної із зір зберегли свою структуру.
Наразі вчені не можуть точно спрогнозувати подальшу долю системи: взаємодія з навколишнім міжзоряним газом визначатиме, чи залишаться ці зорі разом назавжди, чи згодом розійдуться. Тривалі спостереження за IRAS 07299−1651 допоможуть зрозуміти, наскільки поширеними є подібні випадкові зоряні союзи у Всесвіті.
Раніше ми повідомляли про те, як молоде Сонце могло поглинути планету масивнішу за Землю.
За матеріалами almaobservatory.org
