Валентин Петрович Глушко — видатний український конструктор у сфері ракетної техніки. Особисто ним і членами його конструкторського бюро розроблено чимало ракетних двигунів. З них ми відібрали п’ять найвидатніших.

Валентин Глушко
Видатний український інженер Валентин Петрович Глушко народився 2 вересня 1908 року в Одесі. Його батько був селянином, який зміг здобути вищу освіту. Глушко ще у шкільні роки зацікавився темою космічних подорожей і вже у 16 років почав публікувати статті про них.
Але відомим усьому світові Глушко став завдяки ракетним двигунам. Одні з них так і залишилися тільки на рівні проєктів, завдяки іншим стали можливі перші космічні польоти, а деякі й досі не мають аналогів. Далі — розповідь про п’ять найвидатніших творінь українського інженера.
Електротермічний ракетний двигун
Свій перший проєкт двигуна Валентин Глушко розробив у 21 рік, будучи студентом університету. Це був електротермічний ракетний двигун. Сонячне світло мало перетворюватися на електричний струм високої частоти, який подавався у камеру згоряння. Туди ж потрапляло й робоче тіло, у якості нього могла використовуватися рідка ртуть або металевий дріт.
Під дією електричного струму робоче тіло перегрівалося та вибухало, продукти вибуху витікали в космос. Глушко доводив, що питомий імпульс такого двигуна буде більшим, ніж у хімічних ракет. Проєкт так і не був реалізований, але багато сучасних концепцій електричних двигунів повторюють його.
Двигун, що вивів у космос Гагаріна

У 1940-1950-х роках Глушко створював ракетні двигуни для радянських балістичних ракет і космічної програми. Найвідомішими з них є РД-107 та створений на його основі РД-108. Саме ці двигуни вивели на орбіту перший супутник і першу людину.
РД-107 та РД-108 — це двигуни, у яких як паливо використовується керосин, а у якості окислювача — рідкий кисень. Створювалися вони для балістичної ракети Р-7. Але коли на її основі були створені космічні носії «Восток», «Восход», а потім і «Союз» — машини, створені Глушком, так і лишилися головним елементом їх конструкції.

Рушій автоматичних місій і станцій
Переважна більшість радянських космічних місій завдячує своїм успіхом українцю Глушку. На початку 1960-х років його конструкторське бюро розробило двигун РД-253. Як і РД-107, у модифікованому вигляді цей двигун використовується росіянами й досі, попри те, що він працює на надзвичайно отруйних несиметричному диметилгідразині та тетраоксиді азоту.

РД-253 та його похідні РД-275 і РД-276 використовуються на носії «Протон», який росія вже багато років обіцяє замінити «Ангарою», але так остаточно й не спромоглася це зробити. Саме ці двигуни вивели на орбіту блоки радянських космічних станцій «Салют» і «Мір», а також вивели на міжпланетні траєкторії зонди серій «Луна», «Венера» та «Марс».
Фторно-аміачний двигун
В середині 1970-х років конструкторське бюро Валентина Глушка займалося розробкою двигуна РД-301. Його особливістю було використання у якості палива рідкого аміаку, а у якості окислювача — фтору. Попри те, що їхня реакція дає величезну кількість енергії, ані до, ані після Глушка використовувати цю комбінацію в реальному двигуні ніхто не наважувався.
Причиною є надзвичайна складність роботи з цими компонентами. Якщо аміак просто дуже токсична речовина, то фтор ще й активно реагує майже з будь-яким матеріалом. Через це двигун, що працює на цій суміші, міг вмикатися тільки один раз. Тим не менш, РД-301 пропонувався для використання на третьому ступені «Протону», бо це давало змогу підвищити його вантажопідйомність у 1,5 раза.

Двигуном дуже цікавились у зв’язку з радянською місячною програмою. Він був втілений у металі та пройшов усі випробування. Але коли керівництво СРСР відмовилося від плану польотів на природній супутник Землі інтерес до небезпечного винаходу згас.
Найпотужніший у світі ракетний двигун
Саме під керівництвом Валентина Глушка було розроблено найпотужніший із ракетних двигунів, коли-небудь створених людиною. Йдеться про РД-170, сконструйований для ракети-носія «Енергія» у 1980-х роках.
Надважка «Енергія», яку повністю розробляло конструкторське бюро Глушка, мала стартову масу 2400 тонн. Вона стартувала всього двічі. В ході першого старту носій вивів на орбіту макет супутника з лазерною гарматою, а під час другого — космічний корабель «Буран».

РД-170 був керосиново-кисневим двигуном, тяга якого складала 7,9 меганьютона. Для порівняння: потужність РД-275 становить усього 1,8 МН, двигуна Raptor, встановленого на Starship — 2,2 МН, а РД-180, що використовується на ракетах Atlas — 4,1 МН.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine