Під час безпрецедентного дослідження, що тривало два десятиліття, вчені отримали нові відомості про склад і динаміку атмосфери Урана. Це стало можливим завдяки телескопу Hubble.

Уран — це дивний і загадковий світ, який рухається навколо Сонця, нахилившись на бік. Коли в 1986 році апарат Voyager 2 пролетів повз нього, він зробив знімок планети великим планом. Те, що він побачив, нагадувало синьо-зелену більярдну кулю без будь-яких відмінних рис.
На щастя, завдяки телескопу Hubble астрономи отримали можливість вивчати сьому планету без відправлення до нього нових апаратів. Він спостерігав її чотири рази: у 2002, 2012, 2015 і 2022 роках. Дані Hubble надали унікальні дані про склад і динаміку його атмосфери та як вона реагує на зміни в кількості сонячного світла.
Атмосфера Урана складається переважно з водню та гелію, з невеликою кількістю метану і слідами води та аміаку. Саме метан надає Урану блакитного кольору, поглинаючи червоні хвилі сонячного світла.
Hubble виявив, що на відміну від газових гігантів Сатурна та Юпітера, метан розподілений по Урану нерівномірно. Його запаси сильно виснажені поблизу полюсів. Це виснаження залишалося відносно постійним протягом двох десятиліть. Однак структура аерозолю і серпанку різко змінилася, значно посиливши яскравість у північній полярній області в міру наближення планети до північного літнього сонцестояння у 2030 році.

Річ у тім, що Урану потрібно трохи більше ніж 84 земні роки, щоб здійснити один оберт навколо Сонця. Отже, за два десятиліття команда Hubble бачила тільки переважно весну в північній півкулі. Дані телескопа вказують на складні схеми циркуляції атмосфери в цей період, включно з низхідним потоком у полярних областях і висхідним потоком в інших регіонах.
Результати спостережень також вказують на прямий зв’язок між аерозолями (серпанком) в атмосфері Урана і кількістю сонячного світла. Що більше світла досягає Урана, то сильнішою стає концентрація серпанку — і навпаки.
Раніше ми розповідали про те, як коливання супутників Урана можуть допомогти виявити їхні приховані океани.
За матеріалами NASA