Ділянку неба в сузір’ї Південна Корона зняли з такою деталізацією, що кадр нагадує картину Вінсента Ван Гога «Зоряна ніч». На зображенні поєднались закручені хмари сяйливого газу та розсип далекого кулястого скупчення. Насправді ці об’єкти розділяють тисячі світлових років.
Камера з надвисокою роздільністю
Знімок отримали за допомогою 570-мегапіксельної камери темної енергії (DECam), повідомляє phys.org. Інструмент працює на чотириметровому телескопі імені Віктора Бланко в Міжамериканській обсерваторії Серро-Тололо в Чилі.
Конструкція об’єднує 74 детектори та лінзу діаметром майже метр. Спершу прилад створили для огляду Dark Energy Survey, у межах якого з 2013 по 2019 рік картографували сотні мільйонів галактик, а тепер його застосовують і для зйомки окремих ділянок неба.
Подвійна система всередині туманності
У помаранчевій хмарі в лівій частині кадра розташована R Південної Корони (R Coronae Australis), пара зір, які обертаються одна навколо одної з періодом від 43 до 47 років. Основна з них ще не вийшла на головну послідовність. Вона вже накопичила майже всю речовину, однак термоядерні реакції в її ядрі поки не розпочались.
Друге тіло виявилось червоним карликом, і встановили це лише у 2019 році. Такі об’єкти належать до найменш масивних і водночас найпоширеніших у Галактиці, а їхнє існування триває набагато довше, ніж у гарячих яскравих світил на кшталт Сонця.
Як світиться газ
Випромінювання гарячої молодої зорі відбивається від навколишніх газопилових хмар, завдяки чому виникає рефлекційне світіння. Водночас її ультрафіолет йонізує довколишній газ, який відтак сяє самостійно. Так утворився подвійний об’єкт NGC 6729, форма та яскравість якого змінюються через орбітальний рух у системі R Південної Корони.
Правіше простягаються відбивні туманності NGC 6726 і NGC 6727, усередині яких розташовані новоутворені зорі. Нижче вони переходять у ще одну подібну область із позначенням IC 4812, тож ліва частина знімка виглядає суцільним вихором речовини.
Один із найближчих регіонів
Молекулярна хмара Південної Корони охоплює ліву половину зображення. Це одна з найближчих до Сонячної системи областей, де формуються нові зорі. Від Землі її відділяють приблизно 430 світлових років.
Для порівняння, знаменита туманність Оріона лежить утричі далі, на відстані близько 1350 світлових років. Завдяки меншій дистанції астрономи розглядають протозорі хмари Південної Корони з чіткістю, недосяжною для віддаленіших регіонів.
Скупчення на задньому плані
У верхньому правому куті видно кулясте скупчення NGC 6723, відоме під прізвиськом Люстра. Це гравітаційно пов’язана сферична група, що налічує від десятків тисяч до мільйонів зір, серед яких чимало порівняно молодих.
Попри видиму близькість до молекулярної хмари, воно лежить далеко позаду неї, приблизно за 29 тисяч світлових років від Землі. Обидва об’єкти опинились в одному кадрі лише через збіг напрямків спостереження.
Регіон давно популярний серед астрофотографів. Улітку сузір’я Південна Корона ледь підіймається над горизонтом у середніх північних широтах, тому найкращий огляд відкривається з Південної півкулі.
