Ця стаття була опублікована у 184-му номері журналу The Universe Space Tech. Її авторка — Лілія Казанцева, наукова співробітниця Астрономічної обсерваторії КНУ, завідувачка Музею АО КНУ
Сергій Всехсвятський був одним із засновників та перших лекторів Київського планетарію, видатним популяризатором науки та всесвітньо відомим дослідником комет, автором найповнішого свого часу кометного каталогу. Він був людиною, яка не боялася висувати дивні й несподівані наукові гіпотези, що у майбутньому підтвердилися після досліджень, виконаних космічними апаратами. Про це та інші маловідомі деталі біографії вченого читайте далі.
Син священника
Майбутній астроном народився у Москві 20 червня 1905 року в родині священнослужителя. Всього в сім’ї зростало семеро дітей — чотири сини та три доньки.
Важкі часи
На початку Першої світової війни для країни настали скрутні часи. Тринадцятирічний Сергій, учень третього класу гімназії, змушений був працювати, щоб допомогти родині. Виконував роботу кур’єра, розносив газети, працював табельником і навіть робітником будівельної бригади. Любов до зір у Всехсвятського почалася у 15-річному віці зі знайомства з Московським товариством любителів астрономії (МТЛА), яке виросло з гуртка, створеного ще у 1908-му. Товариству надавали спостережні майданчики з телескопами Реальне та Комерційне училища, Петрографічний та Костянтинівський межовий інститути, кілька приватних обсерваторій. Наприкінці 1919 року за постановою Ради Московського університету МТЛА офіційно приєднали до низки наукових товариств при університеті. У 1922-му Всехсвятський був прийнятий до фізико-математичного факультету МДУ, де навчався разом із майбутнім астрофізиком і автором підручників з астрономії Борисом Воронцовим-Вельяміновим.
Перші кометні дослідження
Під керівництвом професора Сергія Орлова (на той час співробітника московського Астрономо-геодезичного НДІ) Сергій Всехсвятський у 1923 році виконав своє перше наукове дослідження — провів аналіз оболонок у «голові» комети Галлея. Наступного року праця була опублікована у відомому астрономічному часописі Astronomische Nachrichten. У статті «Яскравість комети Енке» вчений проаналізував 34 її появи з 1786 року і визначив величину вікової зміни її загального блиску. Він дійшов висновку, що яскравість комет залежить від їхнього віку — з часом вона слабшає, а розмір коми при цьому лишається незмінним.
Сонячні затемнення
Сергію Всехсвятському пощастило стати учасником останньої в передвоєнному СРСР закордонної експедиції до смуги повного затемнення Сонця 29 червня 1927 року. Поїздку у шведське місто Маламбергет організувала Пулковська обсерваторія спільно з Московським астрофізичним інститутом. Наступного разу астроному вдалося побачити сонячну корону 19 червня 1936-го, коли місячна тінь пройшла по території Радянського Союзу. Вчений також був учасником або організатором спостережень повних затемнень 1945, 1952, 1954, 1961 та 1968 років.
Наукове визнання
У 1930 році Сергій Костянтинович захистив кандидатську дисертацію з питань еволюції й походження комет, а в 1935-му здобув ступінь доктора фізико-математичних наук за сукупністю опублікованих наукових праць (однією з найвагоміших із них був каталог абсолютних величин 442 появ комет). Того ж року серед інших восьми астрономів країни він був обраний членом Міжнародного астрономічного союзу та почав працювати науковим співробітником Пулковської обсерваторії, а невдовзі став заступником її директора.
Перші гіпотези
Аналізуючи спостереження сонячної корони 1936 року в співавторстві з колегами, Всехсвятський дійшов висновку, що вона обертається разом із Сонцем, а корональні промені є потоками сонячної плазми, яка може досягати за певних умов орбіти Землі та викликати збурення в земному магнітному полі. Пізніше, у 1953–1957 роках, спільно зі своїми аспірантами Є. Пономарьовим і Г. Нікольським учений розробив теорію динамічної корони, яка фактично передувала відкриттю сонячного вітру.
Переїзд у Київ
У 1939 році Сергій Всехсвятський був обраний за конкурсом на вакантну посаду завідувача кафедри астрономії Київського державного університету та директора університетської астрономічної обсерваторії, на території якої він і мешкав зі своєю родиною майже до останніх днів життя. Йому вдалося домогтися збільшення штату співробітників, замовити нове обладнання, відремонтувати старі та побудувати кілька нових спостережних павільйонів. Під загрозою німецької окупації Києва Сергій Костянтинович особисто обрав обладнання для евакуації та через деякий час організував роботу обсерваторії під Свердловськом, на Уралі. В 1944-му малочисленний київський астрономічний колектив повернувся до рідного міста, «підсилений» молодими випускниками Уральського університету. В 1946-му Сергій Костянтинович був затверджений професором кафедри астрономії КДУ, директором обсерваторії він залишався до 1952 року. Його зусиллями були придбані нові астрономічні інструменти, розпочала роботу Служба Сонця, запрацювала науково-технічна майстерня, значно збільшила свої фонди наукова бібліотека.
«Батько» Київського планетарію
Всехсвятський, виходець з аматорської астрономії, чудово розумів потреби в популяризації наукових знань. Ще до війни він усіляко сприяв відкриттю у Києві планетарію, а в 1946 році — перевезенню до міста проєкційного апарата та встановленню його у стінах університетської обсерваторії, де Київський планетарій працював перші три роки. Вчений також був одним із засновників товариства «Знання», тривалий час очолював Астрономічну секцію київського відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства.
Праця всього життя
У 1958 році Сергій Всехсвятський видав монографію «Фізичні характеристики комет», роботу над якою розпочав ще 1924-го. В 1966, 1967, 1974 та 1977-му вийшло ще чотири доповнення до цього унікального каталогу. В результаті маємо історіографію 620 незалежних комет, які спостерігалися з 466 року до н.е. по 1975 pік, із найповнішими на той час відомостями про обставини їхнього відкриття, елементи орбіт і всі наступні спостереження. Праця також містила перший у світі каталог абсолютних величин усіх «хвостатих зір», що спостерігалися до того часу. Зараз вона використовується як довідник і основа багатьох досліджень із динаміки комет і еволюції їхніх орбіт. За ці дослідження вчений був відзначений премією АН СРСР імені Бредіхіна. З 1963 року під керівництвом Всехсвятського видавався Кометний циркуляр, де містилась актуальна інформація про відкриття комет, їхні спостереження та інші дослідження. Після смерті Всехсвятського, у жовтні 1984 року, цю справу продовжив його найвідоміший учень — український астроном Клим Іванович Чурюмов.
За спогадами сучасників, Сергій Костянтинович мріяв сам відкрити комету, тому взяв за правило щовечора та на світанку спостерігати за небосхилом. Щоразу, коли небо було ясним, звечора він уважно оглядав у бінокль західну частину, а під ранок — східну, при цьому робив візуальне оцінювання блиску вже відкритих комет за своїм оригінальним методом, який увійшов у підручники під назвою «метод Всехсвятського — Стівенсона — Сігдвіка». Саме щоденний моніторинг неба дозволив ученому стати одним із відкривачів Нової в сузір’ї Лебедя. Але бути автором відкриття «хвостатої зорі» йому не судилося.
Кометні гіпотези
Певний час у науковій спільноті побутувало уявлення про комети як «рої дрібних крижинок». Сергій Всехсвятський відстоював гіпотезу цілісного льодяного кометного ядра, яку він висловив ще 1948 року (вона остаточно підтвердилася після прольотів космічних апаратів біля комети Галлея у березні 1986-го).
У 1932 році вчений звернув увагу на гіпотезу французького математика й астронома Лагранжа щодо утворення комет у результаті вулканічних вивержень на льодяних супутниках планет-гігантів. Хоча вона не знайшла підтверджень, проте дозволила Всехсвятському висловити низку припущень, які пізніше справдилися — наприклад, про наявність кілець не лише у Сатурну, але й у всіх зовнішніх планет. Кільцева система Урану була відкрита під час спостережень з інфрачервоної повітряної обсерваторії в 1977-му, кільця Юпітеру (та вулкани на його супутнику Іо) сфотографував космічний апарат Voyager 1 у березні 1979 року. За фактичне передбачення юпітеріанських кілець учений отримав медаль «За виявлення нових астрономічних об’єктів».
Інші наукові зацікавлення
Сергій Костянтинович досліджував активні процеси в кометах і пов’язував їх із рівнем сонячної активності та умовами в міжпланетному просторі, вивчав вплив Сонця на атмосферу, іоносферу та магнітне поле Землі. Вчений ініціював дослідження полярних сяйв на арктичній обсерваторії Тіксі, де були побудовані дві базисні станції на відстані 40 км для вимірювання висоти атмосферних явищ. Вдалося виявити особливості структури сяйв, їхнього розвитку, чергування форм, структури дугових і променевих елементів. У 1960–70-ті роки під керівництвом Всехсвятського була підготовлена та здійснена низка магнітосферних експериментів у навколоземному просторі.
Нагороди та відзнаки
Іменем Всехсвятського назвали астероїд Головного поясу № 2721, відкритий у Кримській астрофізичній обсерваторії, де часто працював учений. У Київському національному університеті регулярно організовуються «Всехсвятські читання», в 2005 році була відкрита меморіальна дошка на будівлі спостережної станції в Лісниках під Києвом, заснованої з ініціативи Сергія Костянтиновича. Того ж року на честь сторіччя видатного астронома Національний банк України випустив пам’ятну монету.
Фантастичний прототип
На думку київського астронома Сергія Тряшина, Всехсвятський міг стати прототипом професора Вибєгалло — одного з персонажів повісті братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу». І справді, в описах фантастичного професора зустрічаються певні деталі зовнішності астронома, особливості його мови й поведінки, часто вживається слово «вулканічний». Зараз уже неможливо сказати, чи були в авторів причини кепкувати над реальним професором Всехсвятським, або ж їхнє поблажливо-іронічне ставлення розповсюджувалося лише на літературного героя.
Тільки найцікавіші новини та факти в нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
