12 березня минає 161 рік з дня народження науковця та філософа Володимира Вернадського. Сучасні наукові ідеї невпинно замінюють одна одну, але старіють занадто швидко (іноді навіть протягом року), водночас розробки академіка Володимира Івановича Вернадського й досі залишаються актуальними. Ім’я природознавця на слуху в кожної сучасної людини, він справедливо вважається одним із найбільш цитованих в науці, його ідеї все частіше обговорюють, на нього посилаються, його роботами захоплюються та критикують. Все ще тривають дослідження наукової спадщини та вивчення його ідей, як не припиняються і суперечки щодо трактування спірних тверджень.
Як же пов’язуються науково-філософські роздуми Вернадського з останніми досягненнями науки й подальшим розвитком космічної галузі? Яким же був насправді видатний вчений? Що привело його до карколомного успіху, без перебільшень, у планетарному масштабі? І який рецепт щастя віднайшов академік? Спробуємо дізнатися.
Гідний козацький син
Славетний пращур В. І. Вернадського був козаком Запорізької Січі та воював під знаменами Богдана Хмельницького, прадід вченого був вельми шанованим священником на Чернігівщині, а дід відзначився як відомий військовий лікар. Предки Вернадського навчалися у Києво-Могилянській академії, Київському, Московському університетах, в яких також і викладали. Були в його родині й письменники та яскраві громадські діячі. Батько вченого, професор Іван Васильович Вернадський, підтримував дружні стосунки з видатними представниками української інтелігенції Т. Г. Шевченком, М. О. Максимовичем, Миколою Гулаком.
Тому не дивно, що молодий дослідник отримав гідне виховання, блискучу освіту й, зрештою, мав усі передумови для занурення в науку. Разом з батьком обрав і сферу своїх наукових інтересів — природознавство.
Вчений-мандрівник
Закінчивши фізико-математичний факультет Петербурзького університету, Вернадський активно захопився науково-дослідною роботою. Трудився у численних лабораторіях усього світу, здійснював експедиції й польові дослідження, відвідавши практично всі регіони Російської імперії та згодом СРСР, країни Європи та Америки, працював на вітчизняних та іноземних біологічних станціях, читав лекції в університетах, брав участь у міжнародних конгресах і конференціях, публікувався в провідних наукових виданнях світу, обіймав посади у всесвітньо відомих наукових установах, таких, як Інститут Кюрі в Парижі або геофізична лабораторія Карнегі у Вашингтоні. А здійснювати успішні подорожі вченому допомагало бездоганне володіння 14 мовами.
Отже, Вернадський зіграв неабияку роль у науковому житті багатьох країн Європи та Америки, відвідавши їх особисто. Міжнародне наукове співтовариство беззаперечно визнало його заслуги, обравши почесним членом численних іноземних наукових академій та спільнот.
Фундатор сучасної науки в Україні
У 1918 році В. І. Вернадський повернувся до етнічної батьківщини й головував у комісії з організації Української академії наук у Києві, згодом ставши її першим президентом. Власну концепцію створення наукових інституцій вчений базував на провідному міжнародному досвіді. Тож не дивно, що Українська академія наук у концепції Вернадського живе й нині. Виконуючи обов’язки президента УАН, академік був головою комісії з організації вищої школи, а також Тимчасового комітету із заснування Національної бібліотеки при УАН, яка зараз названа на його честь. Водночас Вернадський не полишив викладання й активно брав участь у розвитку наукових товариств України.
Відбиток у світовій науці
Науковий доробок В. І. Вернадського важко переоцінити. Дослідники його внеску вказують на більш ніж 400 значних наукових робіт з мінералогії, геохімії та біогеохімії, радіоактивності, кристалографії, ґрунтознавства, корисних копалин, загальних наукових питань. Власне, наукові напрями, вплив на які здійснив академік у статтях і доповідях, є настільки численними, що їх переліку можна присвятити окремий випуск нашого журналу. Вчений був видатним істориком науки, йому належать оригінальні ідеї, що допомагають зрозуміти проблеми симетрії, простору-часу, самої наукової думки як планетарного явища. Він сформулював вчення про ноосферу, висвітлив поняття «геологічний час» і «геологічна вічність», вивчав явище космічного вакууму. Вернадський першим почав досліджувати геологію Землі в контексті вивчення усієї Сонячної системи. І зараз його теорія є робочою концепцією міжнародного наукового співтовариства.
Митець синтезу наук
У той час, коли сучасна наука має тенденцію до дроблення і все більш вузької спеціалізації, Вернадський, на відміну від своїх колег, діяв кардинально протилежним чином, не обмежувався галуззю однієї науки, безперервно поєднував різні знання: біологію міксував з геохімією, геологію з економікою, історію науки з філософією. При цьому різні галузі природознавчих наук, які були поєднані Вернадським, не перетворювалися на так звану «наукову юшку», а якісно структурували великий обсяг різногалузевої інформації. Так виникли нові науки: біохімія, біогеохімія, радіогеологія. У своїх працях він поєднував не тільки сфери різних наук, а й сміливо парував у особистих та публічних роздумах науку та мистецтво, філософію і релігію, музику й кристалографію, етику та культуру.
Метаморфози ноосфери
Цікава історія появи самого поняття «ноосфера», тобто «сфера розуму». Її батьком справедливо вважається сам Вернадський, хоча зазначав, що придумали його за аналогією з термінами «біосфера» та «атмосфера» французькі вчені Е. Ле Руа та Т. де Шарден, які, у свою чергу, перебували під сильним враженням від лекцій про біосферу самого Вернадського в Парижі. Дослідник із задоволенням почав використовувати влучний термін, вдавався до подальшого розвитку теорій ноосфери та, зрештою, сформулював положення, що зветься Законом ноосфери Вернадського. Вчений передбачав, що настане нова, вища стадія еволюції біосфери, становлення якої безпосередньо пов’язане з розвитком людської цивілізації, інформаційним єднанням людства. При цьому саме суспільний розум буде відігравати найважливішу роль у подальшому розвитку природи. Ноосфера, як частина планети й навколопланетного простору зі слідами діяльності людини, буде постійно розширюватися із освоєнням космічного простору й може досягти неосяжних розмірів.
Захопливо спостерігати, як розвиваються теорії ноосфери в сучасній науці. Наприклад, на основі функціонування діючої орбітальної станції вчені мають змогу дослідити взаємодію трьох оболонок як складових ноосфери: біосфери, техносфери й соціосфери. Станція перетворилася на спрощену модель маленької планети, що наочно показує взаємозв’язок оболонок і критичну залежність від них людського життя, коли маленькі вчинки ведуть до значних наслідків, хоча як мешканціЗемлі ми не замислюємося над занадто складними причинно-наслідковими зв’язками, через які зазвичай стаються великі трагедії. На превеликий жаль, саме 2020 року ми спостерігали такий зв’язок через події в Бейруті або Вухані.
Оптимізм планетарного масштабу
Вернадський справедливо вважається пророком у науці, однак всі свої передбачення він озвучив з долею оптимізму, вірячи у здатність людства навчитися співіснувати в гармонії з природою, одночасно використовуючи останні досягнення науки й техніки. За Вернадським, негативний характер людської техногенної поведінки є тимчасовим і має бути подоланий саме завдяки науковим досягненням. Він передбачав розвиток численних видів альтернативної енергетики. До наукових пророцтв Вернадського варто додати й освоєння людиною Місяця та планет як здійсненне завдання найближчого майбутнього, а також досягнення вічності людського життя. Вчений зізнавався, що правильно визначати подальший розвиток науки й надавати оптимістичного забарвлення процесу розвитку людства йому допомагає ретельне вивчення історії науки.
Портрет успішного вченого
Рецепт успіху науковця за Вернадським досить простий: холодний розум, палкі почуття й трохи творчості. Вчений вважав, що наукові дослідження змінюють людину, і розпочинати потрібно саме з гігієни думок, адже наука очищує розум та сприяє прояву індивідуальності. Безмежність свободи думок є гарантом відкриття нового. А високий рівень розвитку почуття власної гідності, відповідальність та повага до особистості кожної людини — безумовні риси успішного й щасливого вченого. Крім того, справжній дослідник обов’язково повинен мати громадянську мужність Прикладом такого вченого є сам Володимир Іванович. Як щирий громадський діяч, він не був стороннім спостерігачем і не боявся відстоювати свою чітку позицію в умовах панічних настроїв, тяжких потрясінь, епідемій, сталінських репресій, військових дій. Донька вченого, Ніна Вернадська-Толь, у своїх спогадах згадувала, що батько був абсолютно безстрашним, і ніколи не йшов проти власної совісті.
Отже, В. І. Вернадський став творцем нового наукового світогляду, беззаперечно доводячи, що поява кожної людини — справді вселенське явище, а людський розум постане могутньою космічною силою, що зможе захистити від майбутніх екологічних і духовних катастроф.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
