Як відомо, між Марсом та Юпітером розташовується пояс астероїдів. Однак чимало людей цікавляться питанням, чи не було там колись планети та який би вигляд тоді мала наша Сонячна система. Нещодавно науковці змоделювали таку ситуацію.
Планета між Марсом та Юпітером
Нещодавно Емілі Сімпсон та Говард Чен із Флоридського технологічного інституту опублікували дослідження щодо того, як змінилася б Сонячна система, якби між Марсом та Юпітером існувала планета.
У тому місці, як відомо, розташований пояс астероїдів. Проте багато хто вірить, що там колись була планета. Науковці, щоправда, давно вже довели, що це не так. Але чи могла б вона там бути та як би це вплинуло на решту тіл Сонячної системи?
Річ у тім, що всі тіла, які обертаються навколо Сонця, взаємодіють між собою завдяки силам гравітації. І те, що планети мають стабільні орбіти, результат того, що за мільйони років їхньої еволюції вони зайняли такі позиції, на яких вплив усіх об’єктів навколо скомпенсований. А додавання ще однієї планети додало б у цю систему хаос.
Моделювання
І ось те, наскільки планета між Марсом та Юпітером дійсно вплинула б на решту тіл, і спробували з’ясувати у новому дослідженні. Автори створили математичну модель такої системи й запустили численні симуляції, які показували її розвиток протягом двох мільйонів років.
Під час симуляцій вчені досліджували п’ять планет різного розміру, які розміщували між Марсом та Юпітером. Найменша з них мала масу в 1% земної, найбільша — у 10 разів перевищувала земну. До того ж вчені змінювали нахил їхньої орбіти та ексцентриситет.
Моделювання показало, що еволюція системи достатньо цікавим чином залежить від маси доданої планети. Якщо вона має розмір як Марс або менше, то зміни інших параметрів взагалі практично не впливають на стабільність орбіт решти планет, хіба що справжній Марс може хитнутися, але все ж залишитися на своїй орбіті.
За маси планети у 1–2 земної нахил осі обертання нашої планети міг би збільшитися. Це призвело б до холоднішої зими й спекотнішого літа. Проте загалом внутрішня система лишилася б стабільною попри те, що додаткова планета була достатньо масивною.
Однак у випадку планети, вдесятеро масивнішої за Землю, нахил осей обертання та ексцентриситетів орбіт внутрішніх планет може збільшитися катастрофічно, що призведе до встановлення клімату, проблемного для існування життя.
Усе вищеописане цікаве з погляду питання про те, наскільки типовою є наша Сонячна система. Статистика відкритих екзопланет свідчить, що вона справді незвична. Орбіти наших планет дуже широкі й при цьому в нас немає суперземлі.
Але проведене моделювання показує, що вона справді може бути дуже нестандартною. І причиною може бути саме відсутність суперземлі. Можливо, саме цей факт дозволяє життю існувати на Землі.
За матеріалами phys.org
