Рецензія на книгу «Нагострені леза» Наталії Ліщинської

Нещодавно друком вийшло велике фантастичне оповідання Наталії Ліщинської «Нагострені леза». Там вона змальовує майбутнє, в якому людство розселилося по всій Сонячній системі, винайшло штучний інтелект, але зіткнулося з новими викликами. Це розповідь про те, чому ця книга варта вашої уваги.

Книга «Нагострені леза»
Книга «Нагострені леза»

Чи буде майбутнє щасливим?

У серпні 2023 року у видавництві «Навчальна книга — Богдан» вийшло фантастичне оповідання Наталії Ліщинської «Нагострені леза». Дія в ньому розгортається у далекому майбутньому. Як не дивно, за цей час людство не знищило себе у війнах, агресивні тоталітарні режими зникли, голод подоланий, а люди розселилися по всій Сонячній системі.

З урахуванням того, що книга вийшла під час широкомасштабного вторгнення росії, таке бачення майбутнього декому може здатися занадто оптимістичним. Для української фантастики воно є дещо незвичним, традиційно наші автори мають значно песимістичніші погляди. Взяти для прикладу хоча б торішню «Колонію» Макса Кідрука, у якій існуванню Землі одночасно загрожують кліматичні проблеми й хвороби.

Насправді це припущення цілком відповідає науковим даним щодо того, як змінюється наш світ. Попри всі війни та теракти, кількість насильницьких смертей у ньому зменшується, а голод і хвороби поступово відступають.

До речі, у всесвіті «Нагострених лез» пандемія та військовий конфлікт всесвітнього масштабу теж були. Проте людство їх успішно минуло і тепер заслужено могло б насолоджуватися райським життям.

Електронний світ та штучний інтелект

Однак насправді над нашою цивілізацією нависла зовсім інша небезпека. Вчені вже давно створили штучний інтелект і здійснили завантаження свідомості людини у комп’ютер. І перше, і друге — речі цілком реальні з точки зору сучасної науки.

З тим, на що здатний ШІ, навіть у наші часи всі добре знайомі. У романі він теж не позбавлений недоліків. Наприклад, машина так і не навчилася самостійно ставити перед собою завдання, щоб вони не здавалися смішними з точки зору людини. А з іншого боку — він настільки добре прораховує все наперед, що якась імпровізація, хитрування чи брехня йому просто непотрібні.

Із завантаженням людської свідомості у комп’ютер все ще цікавіше. Тут не йдеться про звичну віртуальну реальність, коли всі наші п’ять відчуттів дурять синтезованими образами, імітуючи перебування десь іще. У книзі вона також присутня, але загрози несе не більше, ніж будь-яка психоактивна речовина в усі часи.

Завантаження свідомості — це повне перенесення людської особистості на електронний носій. Воно також розробляється вже не один рік, але наразі неясно навіть, який із підходів себе виправдає: копіювання структури нейронів і синапсів або ж реакцій, словника та спогадів конкретної людини.

У романі на читача з самого початку звалюють головний наслідок реалізації цієї технології. Люди отримують особисте безсмертя. Поки є комп’ютерна мережа, існуватиме і будь-яка особистість у ній. І це — лише початок головного конфлікту книги.

Цифрове рабство чи еволюція

Але особисте безсмертя оцифрованої особистості — лише один із наслідків завантаження свідомості. Авторка йде далі й питає, що буде, якщо штучний інтелект, який керує віртуальним світом, просто перестане емулювати й тіло людини, яке їй тепер не потрібне, і наш світ, який цьому тілу потрібний. Замість цього він помістить свідомість в абсолютно нове середовище, де будь-яка інформація та віртуальна модель завжди доступні, як і будь-які контакти з іншою особистістю.

Чи подобається вам дізнаватися відповіді на питання, що завжди вас непокоїли? А шукати відповіді на них разом із людьми, які цей процес не гальмують, а прискорюють? А як щодо спільних переживань з особистостями, які вам симпатичні?

Уявіть світ, де все це майже необмежено доступне кожному — і ви отримаєте «вірту» з «Нагострених лез». Не дивно, що навіть зі щасливого реального світу Землі майбутнього туди масово тікають люди. Більшість населення вже живе у віртуальній реальності, й не факт, що туди не перейде решта людства — попри спротив, який чинить частина героїв оповідання.

При цьому «вірта» має й інший бік. Оскільки особистості можна так легко завантажувати та з’єднувати між собою, то що заважає їх розібрати на частини? І така можливість у романі показана. В електронному світі ті, хто ставить правильні питання й допомагає їх розв’язати, ростуть і еволюціонують. А особистості, які вже й самі не знають, що тут роблять, опускаються на дно — і, зрештою, їх розбирають. З певної точки зору вони раби.

Питання про те, добре це чи жахливо, достатньо суперечливе. Адже, з одного боку, життя кожної людини священне, а з іншого — чи потрібне життя самій людині, якщо в ньому вже нічого не лишилося навіть тоді, коли все доступно?

Герої з майбутнього

Усе це ми бачимо очима кількох головних героїв. Усі погляди в романі є суб’єктивними, й саме це дозволяє як слід відчути світ. Бо навіть просто життя в реальному світі майбутнього дуже сильно відрізняється від нашого — настільки, що навіть чотирикутні будинки сприймаються героями як архаїзм.

Реальний світ читач бачить очима Вікторії та Дженні — матері й доньки, перша з яких веде зовсім неіграшкову війну з віртуальним світом, а друга намагається до нього приєднатися.

Тут варто згадати про мову оповідання. Авторка дуже вдало підбирає лексику своїх героїнь і не цурається словотворення. Один тільки термін «шінтик» на позначення персонального штучного інтелекту чого вартий.

Ще цікавіше спостерігати за їхніми суперниками. Наприклад, за особистістю, яка була зібрана у «вірті» зі шматків чотирьох інших і спочатку навіть не мала власного імені. Вона вибирається у реальний світ через завантаження у тіло. З її розповіді ми розуміємо, наскільки їй це важко. І найцікавіше — електронна істота зовсім не беземоційна. Почуття з неї так і фонтанують, але при цьому вони геть чужі для нас, бо людське тіло у реальному світі для неї — набір камер для тортур одна всередині іншої.

Куди йде людський розум?

Основна ідея книги стає очевидною десь ближче до її кінця. У Всесвіті від початку його існування панує смертоносний хаос. Проте життя — принаймні на Землі — змогло вижити й породити безліч форм. Одна з них стала людиною, наділеною розумом.

Людина використала свій розум для впорядкування світу. При цьому вона створила безліч нових проблем, але тим самим методом почала боротися з ними. Найімовірніше, в майбутньому людський розум еволюціонуватиме заради того, аби розв’язувати все нові та нові задачі. Не виключено, що на Землі він вирішить їх усі й потягнеться до недоступних раніше місць — планет Сонячної системи та всередину себе самого.

Як далеко він зможе зайти? Коли втамує свою спрагу шукати відповіді на питання та розв’язувати проблеми? Чи є для цього якісь внутрішні чи зовнішні перепони? Про все це дуже зручно думати, читаючи «Нагострені леза».

Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!

Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine