8 серпня відзначається Міжнародний день кота. Редакція Universe Space Tech теж дуже любить вусато-смугастих. Ми вже писали про те, як наприкінці 18 століття астроном Жозеф Лаланд намагався помістити на небо сузір’я Кішки. На жаль, у нього нічого не вийшло. Утім, і без цього, до пантеону сузір’їв все одно потрапили три представники котячих — це Лев, Малий Лев і Рись.
Але «пухнасте» представництво на небі не обмежується лише сузір’ями. Також існують і справжнісінькі котячі туманності та навіть гравітаційні лінзи. З нагоди Міжнародного дня кота ми б хотіли розповісти про них.
Туманність Котяче око
Туманність Котяче око відома астрономам давно. Вона була відкрита Вільямом Гершелем ще 1786 року — і відтоді її дивовижна форма приваблювала не одне покоління дослідників.
Зараз ми знаємо, що Котяче око являє собою планетарну туманність, розташовану на відстані кількох тисяч світлових років від Землі. Такі об’єкти утворюються, коли зоря, що досягла стадії червоного гіганта, скидає зовнішні шари своєї атмосфери, залишаючи оголене ядро. Його потужне випромінювання іонізує навколишню речовину, змушуючи її світитися й роблячи туманність видимою.
На думку багатьох дослідників, характерна форма Котячого ока пояснюється тим, що це подвійна система — і гравітація компаньйона вплинула на речовину, викинуту її головним компонентом. Він являє собою зорю класу Вольфа-Райє. Колись маса зорі становила п’ять сонячних, але зараз зменшилася всього до однієї. Вмираюче світило все ще активно викидає речовину, щомиті втрачаючи по 20 трильйонів тонн.
Щоправда, поки астрономам так і не вдалося підтвердити існування в цій системі другої зорі. Але, якою б не була причина такої складної форми, це ніяк не позначається на красі Котячого ока. Туманність має зоряну величину +9,8 і високу поверхневу яскравість, що робить її доступною для спостережень навіть у невеликий телескоп.
Туманність Котяча лапка
Лапки є не тільки у земних, а й у космічних котиків — а саме, у туманності NGC 6334, яку так і називають — Котяча лапка. Дивлячись на зроблені телескопами знімки, може здатися, що досить трохи потягнутися, щоб доторкнутися до неї. Але насправді до туманності понад 4 тисячі світлових років.
Котяча лапка являє собою регіон активного зореутворення протяжністю 80–90 світлових років. Характерні бульбашки на знімку утворені молодими світилами, що формуються всередині туманності, потужне випромінювання яких розігріває навколишній газ, змушуючи його розширюватися та світитися.
Деякі бульбашки з часом «лопаються», створюючи U-подібні структури. Також туманність багата пилом, скупчення якого блокує світло, через що вони мають вигляд темних хмар.
У майбутньому ці темні хмари дадуть початок новому поколінню зір і планет, що обертаються навколо неї. Хтозна, можливо, на одній з них виникне життя і з часом з’являться власні коти?
Туманність Усміхнений кіт
Усі ви напевно чули про знамениту посмішку Чеширського кота. Космічні коти теж вміють посміхатися, що доводить знімок, зроблений оглядовим телескопом VLT. Обриси зазнімкованої ним туманності дуже нагадують усміхненого кота.
Офіційна назва космічного усміхненого кота — Sh2-284. Він являє собою зоряні ясла — регіон активного зореутворення, розташований на відстані 15 тисяч світлових років від Землі у напрямку до сузір’я Єдинорога. Це велике скупчення газу та пилу протяжністю понад 150 світлових років, у якому просто зараз формуються нові зорі.
У центрі найяскравішої частини туманності, прямо під «котячим носом», розташоване скупчення молодих зір, відоме як Dolidze 25. Вони є джерелом потужного ультрафіолетового випромінювання, яке іонізує хмари водню, що їх оточують. У результаті ті починають світитися яскраво-помаранчевим і червоним кольором. Саме в таких хмарах знаходяться будівельні блоки для нових зір.
Вітри, які створює центральне скупчення зір, виштовхують газ і пил з туманності, створюючи порожнину. Коли вони зустрічають щільніші скупчення матеріалу, то спочатку розмивають області навколо них. Це створює кілька стовпів, які можна побачити по краях Sh2-284, спрямованих до центру туманності, як, наприклад, у правій частині кадру. Хоча на знімку ці стовпи здаються маленькими, насправді вони мають ширину в кілька світлових років і містять величезну кількість газу і пилу, з яких утворюються нові зорі.
Космічний Чеширський кіт
Якщо вже ми заговорили про посмішку Чеширського кота, на завершення необхідно згадати про ще один доволі цікавий космічний об’єкт, нехай він і не є туманністю. Мова про галактичне скупчення SDSS J1038+4849. Досить просто поглянути на його знімок, щоб зрозуміти, чому його часто називають посмішкою Чеширського кота.
Ми можемо милуватися величезною космічною посмішкою завдяки гравітації скупчення. Вона настільки потужна, що викривляє промені світла, виступаючи як гігантська лінза. У реальності два ока — це дуже яскраві галактики, а оманливі лінії посмішки — перетворені на дуги зображення інших далеких галактик, створені ефектом гравітаційного лінзування.
