Цього року християни західного обряду — до нього відносять у першу чергу католиків, але також прихильників протестантських і кількох інших церков — святкують Великдень 9 квітня. Віруючі православної деномінації в більшості своїй притримуються власної пасхалії, згідно з яким це свято припадає на 16 квітня. Бувають роки, коли різниця між датами Великодня різних традицій сягає 4 або 5 тижнів, а іноді вони співпадають. Чому так відбувається? Для відповіді на це питання нам доведеться зануритись у тонкощі літочислення та згадати трохи астрономії.
За місячним календарем
Згідно з біблійними описами, події, пов’язані з розп’яттям і воскресінням Христа, відбувались у п’ятницю-неділю після початку святкування юдеями старозавітного Песаха. Він припадає на 14 число нісана — сьомого місяця древньоєврейського календаря. Проблема полягає в тому, що цей календар був місячним, тобто його дати постійно «міняли положення» відносно дат сонячного календаря, запровадженого в Римській імперії Юлієм Цезарем у 45 році до нової ери. Отже, для того, щоб дізнатися, коли святкувати Великдень, спочатку потрібно «вирахувати» Песах.
Треба сказати, що система відліку часу, заснована на русі нашого природного супутника, з’явилася раніше за інші, й причина цього проста: спостерігати зміну його фаз і визначити її повний цикл значно легше, ніж відслідкувати рух Сонця екліптикою. Перші місячні календарі, вибиті в камені, датуються приблизно 8000-м роком до н.е. Але головна функція календаря — все ж не описова, а передбачувальна: він має дозволяти планувати якісь події в майбутньому. Отже, потрібно не лише спостерігати фази Місяця, а й уміти прораховувати їх наперед, а також дуже бажано було би «прив’язати» місячні цикли до річного, більш важливого в діяльності людини.
Середню тривалість синодичного місяця, тобто повної зміни місячних фаз, із непоганою точністю визначили ще древні шумери: згідно з їхніми обчисленнями, вона складала 29 з половиною діб. Значно пізніше вдалося обчислити більш-менш точну тривалість земного року — в юліанському календарі вона дорівнювала 365,25 діб. «Місячний рік», що складався з 12 синодичних місяців, був на 11 днів коротшим, і для компенсації різниці кожні три роки доводилося «встромляти» ще один місяць.
Від Метона до Індиктона
Врешті у 433 році до н.е. давньогрецький астроном і математик Метон Афінський запропонував у якості основи календаря 19-річний цикл — саме з цим періодом місячні фази «потрапляли» на ті самі «сонячні» дати (він майже точно відповідає 235 синодичним місяцям). Цей цикл і зараз відомий під його ім’ям. Його «розходження» з юліанським календарем також виявилося невеликим, і саме цей факт посприяв створенню систем обчислення майбутніх дат Песаха.
Далі, здавалося б, усе просто: для обчислення дати Великодня, «прив’язаного» до неділі, потрібно узгодити місячний календар з актуальнішим юліанським, де повний цикл «повернення» дат на ті самі дні тижня складає 28 років (чотирирічний високосний період, помножений на кількість днів у тижні). Найочевиднішу пропозицію висунув римський хроніст V століття нашої ери Вікторій Аквітанський. Він перемножив тривалість обох циклів — календарного та Метонова — й отримав період у 532 роки. Пізніше цей період назвали «Великим Індиктоном».
Вже у VI столітті римський абат Діонісій Малий за дорученням Папи римського Іоанна I взявся за складання пасхальних таблиць на довший період часу. В його розпорядженні були як астрономічні спостереження минулого, так і розрахунки його попередників. Враховувалися також деякі вимоги тодішнього церковного канону: наприклад, якщо Песах припадав на неділю, то Великдень треба було святкувати через тиждень. За дату весняного рівнодення, після якого мала настати «пасхальна повня» (до якої, у свою чергу, в місячному календарі «прив’язаний» Песах), прийняли 21 березня. Вважалося, що кожні наступні 532 роки дати християнського Великодня будуть повторюватись у тій самій послідовності.
Не дивлячись на небо
Фактично таблицями Діонісія Малого (з невеликими модифікаціями) християни східного обряду користуються й досі. Не в останню чергу це пояснюється тим, що дату Великодня в такій системі відліку відносно нескладно обчислити для довільного року, не заглядаючи в жодні таблиці. Варто також нагадати, що саме цьому хроністу ми завдячуємо появі «нашої ери», тобто літочисленню «від Різдва Христового». Хоча насправді ще майже тисячоліття християнський світ жив за календарем «від створення світу», який «випереджає» звичний нам календар на 5508 років.
Але з реальними фазами Місяця такий Великдень уже не має нічого спільного. Річ у тім, що цикл Метона дорівнює 19 рокам лише приблизно. Похибка поступово накопичується, і через 310 років дата обчисленої «пасхальної повні» відрізнятиметься від астрономічної на одну добу. Ба більше, вже середньовічні астрономи, отримавши кращі прилади для спостережень за рухом Сонця, виявили, що точний момент весняного рівнодення насправді не припадає на 21 березня та поступово зсувається на більш ранні дати. Це потягло за собою необхідність календарної реформи, яку і здійснив 4 жовтня 1582 року Папа Григорій XIII: згідно з його буллою, наступним днем після цієї дати стало 15 жовтня (без зміни порядку днів тижня), а правило додавання «зайвого» дня кожні 4 роки було доповнене правилом його «недодавання» в кожний останній рік століття, що не ділиться на 400. Цей календар зараз використовує переважна більшість країн світу, в тому числі й Україна.
Такі кардинальні реформи потягли за собою необхідність зміни методики обчислення дати Великодня. Вона в середньому на 13 діб випереджає дату, вирахувану за алгоритмом Діонісія Малого, але насправді різниці між «католицьким» і «православним» святом у 2 чи 3 тижні не буває — приблизно у 30% випадків вони співпадають, ще у 30% їх розділяє один тиждень, а в решті випадків — 4 чи 5. Новий алгоритм виявився суттєво складнішим, однак необхідно зауважити, що він теж жодним чином не пов’язаний із реальним рухом небесних тіл, будучи лише штучним математичним конструктом. Наприклад, у ньому в якості дати весняного рівнодення вживається фіксована дата 21 березня, хоча всі, хто займається астрономією, знає, що зараз воно частіше настає 20-го числа.
«Зоряний Великдень»
У деяких читачів у цьому місці може виникнути інше питання. Сучасні математичні методи та комп’ютери дозволяють із великою точністю передбачати рух Сонця, Місяця та великих планет на тисячі років у майбутнє. Чому церква не скористається цими розрахунками, щоб запровадити святкування «правильного астрономічного Великодня»?
Насправді такі спроби вже підіймалися — ще у XVIII-XIX століттях протестанти Німеччини та Швеції використовували таблиці місячних фаз, складені Йоганном Кеплером, для встановлення «більш точної» дати цього свята. Пізніше вони повернулися до практики більшості протестантських церков, які прийняли рішення в цьому питання орієнтуватися на католиків. Цьому сприяло й пожвавлення міжконфесійного діалогу після Першої Світової війни.
1923 року в Константинополі відбулася велика нарада церковних ієрархів, які представляли головним чином православні церкви. На ньому було загалом схвалено проєкт так званого «новоюліанського календаря» та висунуто пропозицію повністю відмовитися від «Великого Індиктону» на користь астрономічного обчислення дати Великодня. В якості неї призначалася перша неділя після першої повні, що йшла відразу за весняним рівноденням, яке визначали згідно з розрахунками астрономів для меридіана Єрусалиму. На противагу цьому з’явилась ідея просто призначити святкування на неділю, що наслідує другій суботі квітня у григоріанському календарі. Обговорення обох пропозицій затяглося — відомо, що ці питання мали підійматися на Всеправославному соборі 2016 року. Але й тоді остаточного рішення так і не було прийнятно. Тому різні конфесії продовжують святкувати Великдень по-своєму, і його дата не має жодного стосунку до небесних подій…
