Дослідження кулястого скупчення Омега Центавра виявило велику кількість так званих пульсарів-павуків. Вони являють собою системи зі звичайної та нейтронної зір. Науковці встановили, що жорстке рентгенівське випромінювання останніх руйнує навколишні зорі.
Пульсари-павуки у кулястому скупченні
Астрономи використали космічний телескоп Chandra, який працює у рентгенівському діапазоні, для дослідження кулястого скупчення Омега Центавра. Воно містить близько 10 млн світил і віддалене від нас на відстань 15–17 тис. світлових років.
Вчених цікавили пульсари, які входять до складу Омеги Центавра. Вони являють собою нейтронні зорі, що утворюються внаслідок вибухів наднових і обертаються надзвичайно швидко. Якщо це відбувається за період, що приблизно дорівнює одній мільйонній частині секунди, їх називають мілісекундними.
Особливим випадком мілісекундних пульсарів є їхній «павучий» різновид. Це системи, до складу яких, окрім нейтронної зорі, також входить звичайне світило. Разом вони утворюють тісну пару. Інтенсивне випромінювання перших при цьому активно руйнує зовнішні шари других. Це дуже схоже на те, як павуки-самиці виду «чорна вдова» пожирають своїх партнерів, тож ця назва за подібними системами й закріпилася.
Пізніше було виявлено, що систем із пульсарів та звичайних зір є два види, й між ними суттєва різниця. За тими з них, у яких маса зорі компаньйона становить менш як 5 відсотків сонячної, закріпилася назва «чорні вдови». Ті ж, у яких ця величина становить від 10 до 50 відсотків сонячної маси, назвали «червоноспинками» на честь спорідненого виду членистоногих. А разом їх називають пульсарами-павуками.
Результати дослідження телескопа Chandra
Дослідження, виконане за допомогою телескопа Chandra, дозволило знайти у скупченні Омега Центавра 11 мілісекундних пульсарів, 5 з яких виявилися «павучими». Вчені поєднали результати спостережень за ними з даними про ще 26 подібних об’єктів, виявлених у 12 інших скупченнях, і зробили цікаві висновки.
Виявилося, що між двома типами пульсарів-павуків дійсно є різниця. Чим масивніша зоря-супутник, тим інтенсивніше рентгенівське випромінювання. Вважається, що воно виникає тоді, коли частинки від пульсарів стикаються із «зоряним вітром» від їхніх компаньйонів.
Це призводить до цікавих наслідків. У середньому пульсари-павуки віддалені від своїх компаньйонів на відстань від 1 до 14 відстаней між Землею та Місяцем. Це дуже небагато за космічними мірками, й випромінювання справді може сильно пошкодити зорі.
Згідно із дослідженням, найважчі компаньйони нейтронних зір зазнають найінтенсивнішого впливу радіації. Це означає, що їхні зовнішні оболонки руйнуються швидше, ніж у малих світил. Вчені планують продовжити використовувати телескоп Chandra для дослідження цього процесу.
За матеріалами phys.org
Тільки найцікавіші новини та факти в нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
