Етнолог Олександр Васянович для Universe Space Tech розповідає, як наші предки пов’язували Сонце, Місяць та зорі з повсякденним життям, магією та віруваннями.
Сонце
Джерело: Sotheby’s
Українці називали Сонце оком Божим, царем неба, ликом Божим, алеєм Божим, правим лицем Божим, віконцем Божим. За деякими уявленнями, Сонце — це величезна свічка, яку носять янголи для освітлення Землі, або вогняна куля, гігантська іскра тощо.
Існувало уявлення про річний цикл життя Сонця і його оновлення. Українці помічали, що тоді воно переливалося різнокольоровими барвами (Сонце грає / купається / міняється). У різних регіонах називали відмінні календарні періоди цього атмосферного явища: Благовіщення, Чистий четвер, Вознесіння, Трійця, Петра і Павла, проте найчастіше згадують Великдень та день Івана Купала.
Джерело: Sotheby’s
Так само існував добовий цикл життя небесного світила, яке вранці пробуджується або народжується, а ввечері вмирає чи йде спочивати у підземний світ.
За народними віруваннями, зміна дня і ночі відбувається внаслідок того, що ввечері Сонце заходить за гору чи поринає у море, яке оточує землю, освітлюючи підземний світ, або опускається під землю, купається у підземному морі.
Місяць
Джерело: Sotheby’s
Надзвичайно шанованим небесним об’єктом став Місяць, назва якого збігається з календарним терміном, означаючи дванадцяту частину року. Його ще називали золотою діжею, молодшим братом Сонця, лівим лицем Божим. Місяць досить часто сприймали як живий організм, який народжується, росте, помирає.
Період народження Місяця вважався найсприятливішим часом для всього живого на Землі. Вперше побачивши молодик, люди віталися з ним, читали молитву «Отче наш», просили щастя, здоров’я.
Джерело: Arthiv
На Поділлі до Місяця промовляли спеціальні замовляння, показуючи йому гроші, для забезпечення добробуту протягом наступного календарного місяця:
«Місяцю-місяченьку, дай мені грошей повну кишеньку»
Постійне оновлення Місяця люди намагалися перенести на себе, попросивши в нього краси та молодості, до прикладу, як на Поділлі:
«Місяцю, молодий князю, чи був ти на тому світі? Чи бачив ти мертвих? Чи болять їм зуби? — Ні! — Нехай не болять і мені!»
На Наддніпрянщині до Місяця зверталися в любовній магії, прикликаючи його на допомогу:
«Місяцю Владимиру! Ти високо літаєш, ти все бачиш, ти все чуєш, як невольники й невольниці плачуть за батьком та за матір’ю, за дітками маленькими; як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Господи, щоб за мною народженою, хрещеною і молитвенною рабою Божою Марусею Грицько плакав»
Зорі
Джерело: Укрінформ
Важливу роль у народній астрономії та міфології відігравали зорі (зірки), до яких зараховували також планети, боліди й метеори, інколи — комети.
Українці пояснювали зорі наявністю на небі ангелів із запаленими свічками або душами безгрішних (Холмщина) чи праведних людей (Волинь), грішними душами, які покутують свої гріхи на небі (Поділля), або називали їх дітьми Сонця (Волинь).
Джерело: Wikimedia
На Наддніпрянщині говорили, що зорі — це світло у вікнах святих. Велика кількість зірок сприймалася як символ багатства: врожаю зернових, фруктів, приплоду худоби, а на Поліссі ще й ягід та грибів.
Тому в різних регіонах України на різдвяні святки спостерігали за зоряним небом, щоби передбачити майбутній урожай:
«Зоряна ніч — до гарного врожаю»
«Як небо звіздисте, то буде ягід пудів триста»
«Небо в зірках — врожай на гриби й горох»
«Якщо зоряна ніч — вродяться горіхи та ягоди»
Вважали, що доля людини залежить від часу народження, під щасливою чи нещасною зіркою вона народилася. На Поділлі говорили, що з народженням дитини Бог запалює свічку і ставить її на хмару.
Зорепади та метеори
Джерело: Wikimedia
По‑різному трактували українці падаючі зорі. На Поділлі вірили, що нечисті сили вилазять на небо і запалюють там свічки. Помітивши це, Бог чи ангели скидають їх. При падінні свічки потрібно вимовити «Амінь, розсипся», щоб не потрапити під дію нечистого.
На Поліссі та Волині вважали, що це нехрещені діти. Побачивши падаючу зірку, потрібно було вигукнути: «Кшту!» («Хреста!»), перехрестити її й дати ім’я (Іван / Адам або Марія / Єва).
Частіше падіння зірки сприймалось як смерть людини. Українці вказують на значні зорепади під час війн. На Слобожанщині існувало повір’я, що зірка падає у той двір, де буде мрець, на Волині стверджували, що зірка летить назустріч новопреставленій душі. Нині вважають, що коли загадати бажання під час падіння зірки, то воно здійсниться.
