Кілька днів тому в мережі з’явився корпоративний лист, написаний Ілоном Маском співробітникам компанії SpaceX. У ньому він попередив їх про ризик потенційного банкрутства компанії, якщо їй не вдасться розв’язати проблему, пов’язану з масовим виробництвом двигунів Raptor, які планується встановлювати на прискорювачі Super Heavy та новому космічному кораблі Starship.
Але будьмо чесними. Наразі SpaceX не може поскаржитися на нестачу клієнтів. Компанія отримала безліч контрактів і за кількістю запусків на рік нині поступається лише Китаю. За великим рахунком, вона могла б спокійно продовжувати використовувати давно відпрацьований Falcon 9, який не потребує вдосконалення, та заробляти на цьому непогані гроші.
Інша річ, що Ілон Маск — не та людина, яка задовольнятиметься тим, що має. Його наступна велика мета — проєкт Starlink. І наскільки грандіозною не здавалась би ця затія, вона не йде в жодне порівняння з його кінцевою метою підкорити Марс. Отже, якщо компанії й судилося впасти з Олімпу, це відбудеться виключно через вантаж непомірних амбіцій.
Проте багато хто забуває, що свого часу SpaceX справді перебувала на межі краху. 2008-й став вирішальним у її історії, бо тоді все в буквальному сенсі слова залежало від успіху одного-єдиного запуску. Успіх давав компанії надію на виживання. Невдача означала, що вона увійде до підручників як ще один аерокосмічний стартап, який не зумів злетіти.
І саме про ці драматичні події й ідеться у книзі Elon Musk and the Desperate Early Days That Launched SpaceX, що вийшла навесні цього року. Вона написана Еріком Бергером — редактором сайту Ars Technica. Під час її створення автор спілкувався з безліччю як колишніх, так і нинішніх співробітників SpaceX, що стояли біля її витоків. У результаті у Бергера вийшла дуже насичена і динамічна розповідь про те, як компанія, початковий штат якої складався з трьох осіб, зуміла вижити та перетворитися на силу, що змінила всю індустрію.
Як і належить хорошій історії, все починається зі знайомства з головними героями — людьми, які повірили у бачення Маска та прийняли його пропозицію перейти на роботу в SpaceX, хоча буквально все говорило про те, що шанси на успіх мізерні. Зараз багато хто забуває про це, але SpaceX була далеко не першою приватною компанією, яка спробувала власними силами підкорити космос. Ось тільки на всіх її попередників чекало гірке розчарування. Як приклад можна навести лише один факт: для випробування своїх двигунів SpaceX обрала техаський полігон МакГрегор, який раніше належав іншій приватній космічній компанії Beal Aerospace. Вона досягла дуже непогано прогресу у створенні ракетних двигунів, але в результаті так і не зуміла впоратися з труднощами й збанкрутувала.
Варто сказати, що робота на Маска ніколи не була легкою прогулянкою. Нормований робочий час, вихідні, відпустки — це взагалі не про SpaceX. Співробітникам компанії доводилося повністю присвячувати себе справі й буквально працювати на вигорання, забувши про існування особистого життя та рідних людей, тижнями ночуючи на роботі. Почасти це пояснюється тим, що Ілон Маск фінансував проєкт за власний кошт — а в ті дні він був аж ніяк не мільярдером. Тож у нього було лише кілька років (поки не закінчаться гроші), щоб досягти результату. Але й від стилю його керівництва теж багато залежало. Маск очікував, що співробітники SpaceX повинні розділяти його прагнення змінити світ. А цього неможливо досягти без серйозних жертв.
Еріку Бергеру чудово вдалося передати атмосферу, що панувала в американській космічній індустрії на початку нульових. Фактично її можна назвати епохою застою. Гіганти на кшталт Boeing та Lockheed Martin не відчували жодного прагнення змін. Так, комерційні замовники віддавали перевагу набагато дешевшим європейським, російським або китайським ракетам. Але вони завжди мали привабливі урядові контракти, яких було більш ніж достатньо для продовження безбідного існування. І тому гіганти не мали жодного бажання змінювати статус-кво.
Проти SpaceX грав і фактор невдач попередніх аерокосмічних стартапів. Власне кажучи, через невіру в успіх компанії, американські ВПС фактично саботували ранню спробу SpaceX придбати пусковий майданчик на космодромі Ванденберг. Тому в Ілона Маска не залишилося іншого вибору, як перенести свою діяльність на крихітний острівець Омелек, за вісім тисяч кілометрів від штаб-квартири компанії.
Цей клаптик землі на просторах Тихого океану є одним із головних дійових осіб книги Бергера. Автор докладно описує всі складнощі, які довелося подолати співробітникам SpaceX, щоб зробити з цієї ділянки майданчик для запусків першої ракети компанії Falcon 1. Разом з ними ми вчимося, як звести космодром на острові розміром із чотири футбольних поля, як пережити всі складнощі відриву від цивілізації та навіть як приготувати турецький гуляш, що так полюбився інженерам (його рецепт є на останніх сторінках книги).
Усе це супроводжується великою кількістю життєвих історій, деякі з них мають трагікомічний характер. Наприклад, випадок, коли під час підготовки до тестового пропалювання Falcon 1 у ракети вийшли з ладу конденсатори. Щоб їх замінити та встигнути провести випробування до кінця зазначеного терміну, компанії довелося попросити стажиста, що перебував у Техасі, здійснити відчайдушний переліт через всі штати, купити потрібні компоненти, а потім доправити їх на Омелек. Якби це був голлівудський фільм, цей співробітник став би рятівником компанії й попереду на нього чекало б найсвітліше майбутнє. Ось тільки в реальному житті разом із конденсаторами він навіщось прихопив із собою в літак пістолет, що негайно призвело до стрімкого завершення його кар’єри у SpaceX.
Бергер також не соромиться показувати й зворотний бік роботи у SpaceX. На сторінках книги можна прочитати й про страйк працівників компанії, котрі не витримали нещадних умов роботи на острові Омелек, і про те, наскільки безкомпромісним і жорстким може бути Маск, коли він не може добитися того, чого хоче.
Усе це поступово підводить до кульмінації: як же відбувалися запуски ракети Falcon 1, що в результаті визначили подальшу долю SpaceX. Разом із героями ми проходимо через весь спектр емоційних гойдалок. Тут і початкові радісні очікування, і гіркота першої невдачі, й обережний оптимізм, і справжній відчай після трьох провалів поспіль.
За законами драматургії, у результаті все зводиться одного останнього шансу. Після серії невдалих запусків, до вересня 2008 року SpaceX опиняється в ситуації «запусти або помри». У компанії залишаються гроші лише на місяць роботи та фінальний екземпляр Falcon 1 без запасних частин, який потрібно було відправити на орбіту за будь-яку ціну. Ба більше, у нас навіть з’являється несподіваний герой, який у вирішальний момент у буквальному сенсі залазить усередину ступеня ракети, що руйнується, з гайковим ключем у руках (а для більшого драматизму все це відбувається на борту транспортного літака), і у нього є лише 10 хвилин, щоб зробити роботу. Ні, це не жарт і не перебільшення. Тож, хтозна, можливо, у майбутньому вся ця історія ляже в основу якогось фільму або серіалу, аж надто вона прикметна.
Завершується книга на досить мінорній ноті — розповідями співробітників SpaceX, що стояли біля її витоків. Більшість із них вже покинули лави компанії, за власним визнанням, повністю вигорівши за роки роботи в божевільному ритмі. Крім Ілона Маска, зі старої гвардії залишилася лише Гвін Шотвелл (зараз вона обіймає посаду президента SpaceX) і кілька фахівців. Як то кажуть, прогрес потребує жертв. І всі дійові особи прийняли цю жертву, сподіваючись, що вона того вартувала.
Якщо ж резюмувати, то книга Бергера має бути цікавою і як опис нещодавньої космічної історії, більша частина якої залишалася за кадром для простого обивателя, і як розповідь про становлення бізнес-стартапу, що зумів досягти успіху всупереч усьому. На жаль, на наших теренах вона не видавалася українською, але сподіватимемося, що в майбутньому ця ситуація зміниться.
