Наприкінці XIX століття люди були впевнені, що мають тверді докази існування на Марсі розумного життя. Адже астрономи бачили у свої телескопи мережу ліній, які інтерпретували як штучні канали. Однак уже на початку 1970-х вчені остаточно переконалися, що нічого подібного там немає.
1. Хто першим побачив канали на Марсі?
У 1877 році світ сколихнула звістка, що італійський астроном Джованні Скіапареллі спостерігав на Марсі мережу тонких ліній. Громадськість інтерпретувала цю звістку як свідчення існування на сусідній планеті високорозвиненої цивілізації.
Ця впевненість базувалася на помилковому перекладі італійського слова canali, яким Скіапареллі назвав своє відкриття. Насправді ж воно означає всього лише «протоки» не обов’язково штучного походження, й астроном не повідомляв про них як про рукотворні споруди. До того ж він не був першим, хто побачив на Марсі лінії: ще 1858 року про це повідомив Анджело Секкі.
2. Чи справді їх бачили?
Інші астрономи неодноразово дивилися на Марс після Скіапареллі. Вони теж бачили там мережу ліній. Щоправда, розгледіти їх як слід не вдавалося, адже вони були на межі роздільної здатності телескопів кінця XIX століття.
Тогочасне суспільство цілком вірило у їхню реальність, хоча вчені не були у цьому впевнені. Ще 1903 року був проведений експеримент, який довів, що, розглядаючи віддалений диск із випадковими плямами на ньому, люди завдяки оптичній ілюзії можуть побачити там тонкі лінії, яких насправді немає.
3. Чому люди вірили, що на Марсі є життя?
Головною причиною популярності гіпотези про існування на Марсі каналів було те, що люди вже знали про цю планету досить багато — наприклад, що період її обертання та нахил осі до площини орбіти схожі на земні. Астрономи бачили сезонне зростання та зменшення полярних шапок та деталі поверхні, які можна було інтерпретувати як моря й океани. Тож не дивно, що коли американський астроном Персіваль Ловелл у 1894 році підтримав гіпотезу Скіапареллі й заявив, що умови на Марсі сприятливі для життя, і там є розвинена цивілізація, серйозних аргументів проти не знайшлося. Ширина каналів тоді оцінювалась у 40–160 км.
4. Коли люди переконалися, що каналів немає?
Ще 1907 року британський натураліст Альфред Воллес опублікував книгу, в якій навів результати спектроскопічних досліджень Марса, що не показали ознак води, а отже, планета має бути холоднішою та сухішою, ніж вважав Ловелл. 1909 року на зображеннях, отриманих за допомогою великого телескопа, каналів не знайшли.
Протягом кількох наступних десятиліть існування каналів лишалося вкрай сумнівним, хоча люди в них охоче вірили. У 1965 році повз Марс пролетів американський зонд Mariner 4. Він зазнімкував планету і провів вимірювання, які підтвердили, що для життя вона непридатна. Остаточно наявність каналів спростував орбітальний апарат Mariner 9, який 1971 року склав детальну карту планети.
5. То чи є на Марсі канали?
Невелика частина каналів, які бачили на Марсі у XIX столітті, відповідає розломам, горам та іншим цілком реальним об’єктам, які важко «прив’язати» до природних чи тим більше штучних проток. Більшість же справді виявилася оптичною ілюзією, тож шукати їхні сучасні зображення не варто.
Проте вже за п’ять років після місії Mariner 9, у 1976 році, апарати Viking знайшли на Червоній планеті сухі річища, якими мільярди років тому текли постійні потоки води. Згодом ці утворення неодноразово фотографувались іншими апаратами. Тож сумніватись у їхній реальності не доводиться, хоча жодного стосунку до того, що нібито бачив Скіапареллі, вони не мають. А 2022 року марсохід Perseverance відібрав зразки осадових порід у тому місці, де одна з цих проток вливалась у стародавнє озеро Єзеро. Ці зразки мають прибути на Землю у наступному десятилітті.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
