Звичайний буденний ранок. Ми прокидаємося, йдемо в туалет, вмиваємося, чистимо зуби, снідаємо, одягаємось і вирушаємо на роботу. А тепер уявіть, що ви перебуваєте на орбітальній станції, у замкненому просторі, де, крім вас, живуть і працюють ще п’ятеро людей. Там немає водогону з проточною водою, не можна відкрити кран і сполоснути обличчя. Почистивши зуби, ви не сплюнете у раковину — адже в умовах невагомості зубна паста і слина попросту розлетяться вусібіч. Що вже казати про відвідування санвузла! То як же космонавти здійснюють усі ці гігієнічні процедури на орбіті?
Туалет
Туалет є такою ж життєво важливою частиною МКС, як і установки з очищення повітря та перероблення води. Якщо з якихось причин на станції вийдуть із ладу всі санвузли та їх не вдасться полагодити, це істотно ускладнить життя екіпажу і може призвести до його передчасного повернення на Землю. Якщо така неприємність станеться у довготривалій експедиції (на кшталт місії на Марс), це взагалі може призвести до загибелі космонавтів.
Варто сказати, що космічний санвузол пройшов велику еволюцію. Так, на ранніх американских кораблях Mercury взагалі не було туалету. Оскільки тривалість перших суборбітальних місій не мала перевищувати 15 хвилин, конструктори вважали, що це не буде проблемою. Вони помилилися. Вже у першому польоті через багатогодинну затримку старту американському астронавтові Алану Шепарду довелося «надзюрити» у свій скафандр, що пізніше стало предметом численних жартів і пересудів.
На щастя, ці часи залишились у далекому минулому. Зараз на МКС є два санвузли. Один розташований у модулі «Звєзда», другий — у модулі Tranquility. За потреби екіпаж станції також може користуватися туалетом у побутовому відсіку корабля «Союз».
Що ж являє собою сучасний космічний санвузол? Він працює за принципом пилососа. Використовується трубка з різними насадками. Одна призначена для чоловіків, інша — для жінок. Щоб скористатися нею, треба відкрити кришку й активувати повітряний насос, який втягуватиме рідкі відходи. За таким же принципом здійснюється і збір твердих відходів. Різниця полягає в тому, що при виконанні цієї процедури космонавтові необхідно пристебнутися спеціальними кріпленнями до сидіння санвузла.
Тверді відходи збираються й надалі перевантажуються разом зі сміттям у транспортні кораблі, які потім затоплюються в несудноплавному районі Тихого океану. Щодо сечі, то вона переробляється в системі регенерації МКС на воду, яку надалі можна використовувати в технічному контурі станції та для пиття.
Чищення зубів
Процедура чищення зубів у космосі принципово не відрізняється від земної. Космонавти використовують воду, звичайнісінькі зубні щітки й пасту. Основна відмінність між чищенням зубів на Землі й на орбіті полягає в тому, що на космічній станції з очевидних причин не можна потім просто виплюнути зубну пасту в раковину. Тому, почистивши зуби, космонавти або просто ковтають її (зубна паста, використовувана на МКС, їстівна), або ж акуратно спльовують в паперову серветку, яка потім утилізується разом з іншим сміттям.
Зміна одягу
Можливо, коли в майбутньому людство колонізує Сонячну систему, інженери розроблять пральні машини, здатні ефективно працювати в невагомості. Проте наразі прання в космосі залишається розкішшю, недоступною для мешканців орбітальних станцій. Тому космонавти довго носять одні й ті ж речі. Наприклад, вони можуть цілий тиждень не міняти шкарпетки, місяць — сорочку. Це здається не дуже гігієнічним, але оскільки в житлових відсіках МКС підтримується контрольоване середовище з постійною вологістю та температурою, речі там брудняться повільніше, ніж на Землі.
Коли одяг стає занадто брудним, він упаковується в транспортний корабель разом з іншим сміттям. Потім «космічна вантажівка» відділяється від станції та згоряє в атмосфері.
До сьогодні єдину відому спробу прання в космосі зробив астронавт Кеннет Бауерсокс. Під час експедиції на МКС у 2003 році він не забажав розлучатися з улюбленими шортами та спробував очистити їх, використовуючи пластиковий пакет і мило. Бауерсокс стверджував, що космічне прання увінчалося успіхом. Але поки цей випадок лишається винятком із загального правила.
Душ
Ще одна буденна для нас гігієнічна процедура, яку з очевидних причин украй складно здійснити на орбіті — прийняття душу. Зрозуміло, що під час перших космічних місій, максимальна тривалість яких не перевищувала кількох тижнів, відсутність душа не вважалася значною проблемою. Але після появи довготривалих орбітальних станцій інженери почали замислюватися над тим, щоб забезпечити підкорювачів космосу можливістю помитися.
Уперше душ був встановлений на американській станції Skylab, запущеній 1973 року. Це була герметична кабіна з поліетилену. Всередині розпилювалася вода з 2,7-літрової ємності. Змочивши тіло, астронавт намилювався рідким милом, споліскувався і потім видаляв воду за допомогою вакуумного відсмоктування. За спогадами учасників експедицій на Skylab, через надмірне випаровування крапель води (однією з причин якого був знижений атмосферний тиск усередині станції) в душі швидко ставало дуже холодно. Крім того, щоб повністю висушити кабіну, доводилося прикладати масу зусиль і витрачати багато рушників. У середньому на це йшла одна година. Цікаво, що думки екіпажів Skylab з приводу космічного душу розділилися. Деякі астронавти називали процедуру освіжаючою й були раді, що їм надали таку можливість, а інші вважали, що космічний душ не вартував часу та зусиль.
Щодо СРСР, то там душові встановлювалися на орбітальних станціях «Салют-7» і «Мир». Кабіни були зроблені з товстого пластику у формі циліндра та герметично закривалися. Перш ніж зайти у душ, космонавт одягав окуляри для плавання і брав у рот спеціальну трубку, в яку ззовні подавалося повітря. Згори розпилювався дуже дрібний водяний пил, який потім всмоктувався потужним пилососом, оскільки через відсутність гравітації вода не стікала вниз, а просто обліплювала людину.
Врешті душові кабіни так і не прижилися на орбіті. Причиною цього стали загальна трудомісткість операції та побоювання інженерів з приводу надмірних витрат води. Тому на МКС душа немає. Щоб помитися, екіпаж станції використовує спеціальні гелі й вологі рушники чи гігієнічні серветки. Також космонавти наносять на тіло трохи води (вона триматиметься на шкірі завдяки поверхневому натягу), потім додають мило і розтирають отриману суміш. Цей спосіб приємніший, бо надає відчуття свіжості, проте вимагає чимало часу, тому не завжди можливий.
Щодо миття голови, то спочатку волосся зволожують, наносять спеціальний сухий шампунь, що не вимагає ополіскування водою, а потім сушать рушником. Після завершення гігієнічних процедур астронавти залишають мокрі рушники поблизу вентиляційних ґрат. Вода випаровується і система кондиціонування МКС конденсує її у водному рекуператорі, що дозволяє використовувати її повторно.
Підстригання нігтів, стрижка волосся та гоління
Підстригання нігтів теж — не найпростіша процедура у невагомості. Зрозуміло, екіпаж не хоче, щоб фрагменти нігтів літали по станції. Тому стрижка здійснюється манікюрними кусачками поряд із вентиляційними отворами. Відрізані шматочки затягуються у витяжку. Після завершення процесу космонавти пилососять вентиляційні ґрати, позбавляючись сміття.
Для стрижки волосся використовується машинка з трубкою, приєднана до пилососа. Підкорювачі космосу можуть як стригтися самі, так і просити про це своїх колег. Але варто врахувати, що перукарське мистецтво не входить до набору базових навичок космонавтів. Тому мешканцям МКС краще не розраховувати на модельні стрижки. Так, астронавтка Саманта Крістофоретті до того, як вирушити в космос, спеціально привела свого колегу Террі Віртса в перукарню, щоб майстер показав йому, як робиться її стрижка. В середині місії Віртс спробував застосувати отримані навички на практиці, проте не дуже вдало.
Насадка з трубкою для втягування відрізаного волосся в пилосос незамінна й під час гоління з використанням електробритви. Цьому способу надає перевагу більшість космонавтів. Також може використовуватись і звичайний станок. У такому випадку вони наносять на обличчя спеціальний гель. Збривши щетину, протирають станок і обличчя серветками.
Критичні дні
Коли 1983 року NASA готувалася відправити в космос першу американську астронавтку Селлі Райд, деякі лікарі висловлювали побоювання, що менструація в умовах невагомості може бути небезпечною для жінки. Мовляв, кров піде зворотнім шляхом і через фаллопієві труби потрапить у черевну порожнину, що призведе до перитоніту. Крім того, були ще й загальні забобони та невігластво у цьому «питанні» чоловіків, які складали переважну більшість співробітників NASA. У спогадах Селлі Райд можна знайти опис анекдотичного випадку, коли інженери запитали її, чи вистачить їй сотні тампонів для тижневого польоту.
Зараз ми знаємо, що всі ці побоювання виявились абсолютно безпідставними. Нині NASA та ESA не мають жодних обов’язкових правил, яких варто дотримуватися під час критичних днів. Це особистий вибір кожної астронавтки.
По-перше, жінка може дотримуватися природного циклу. На цей випадок на МКС завжди є запаси засобів особистої гігієни. Інший варіант — переривання менструації на час польоту. Для цього використовуються комбіновані оральні контрацептиви. Їх треба приймати упродовж 21 дня з тижневою перервою, щоб збити менструальний цикл. Відомо, що більшість астронавток NASA застосовують саме цей метод. Також можливе встановлення гормональної внутрішньоматкової спіралі, що дозволяє досягти такого ж ефекту.
Питання критичних днів може стати досить важливим під час тривалих польотів за межі низьких навколоземних орбіт. За підрахунками, під час трирічної марсіанської місії жінці знадобиться майже 1100 пігулок контрацептивів, а в космосі кожен зайвий грам вантажу — це величезні витрати. Можливо, в таких польотах доведеться використати спіраль, підшкірні імплантати або ін’єкції гормонів.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
