Зоря η (Ета) Кіля є однією з найвідоміших змінних зір в історії астрономії. На початку ХІХ століття її блиск почав швидко збільшуватися. До 1843 року вона стала другою за яскравістю зорею на нічному небі після Сіріуса. Астрономи назвали цю подію «Великим спалахом». Проте блищала вона недовго — вже за кілька років яскравість зорі почала зменшуватися. Наразі вона знаходиться на межі видимості неозброєним оком.
У XX столітті астрономи виявили, що η Кіля оточена біполярною туманністю, яка отримала назву «Гомункул». За багатьма ознаками вона складається з речовини, викинутої зорею під час «Великого спалаху». Спостереження показують, що воно розширюється зі швидкістю до 670 км/с. Порівнюючи зроблені в різні роки знімки туманності, можна побачити поступову зміну її форми.
Ми спостерігаємо «Гомункул» завдяки тому, що сама зоря η Кіля закрита щільними пиловими хмарами, які блокують більшу частину її видимого світла. Туманність навпаки, добре видно, оскільки вона у 200 разів більша за хмару, яка її затінює та практично не впливає на її яскравість. Але, якщо вірити результатам нещодавнього дослідження, представленого в журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, нинішній стан справ не триватиме довго.
Міжнародна команда астрономів провела розрахунки, які показали, що до середини 2030-х років навколишня η Кіля пилова хмара розсіється. Коли це станеться, видимий блиск зорі різко збільшиться, через що вона стане набагато яскравішою за своє газово-пилове оточення та просто затьмарить «Гомункул». Як наслідок, ми втратимо можливість милуватися цією чудовою туманністю.
Втім, у цієї події є й свої плюси — астрономи нарешті зможуть побачити саму зоряну систему η Кіля. Вважається, що вона складається з двох компонентів: світила з масою в 100 сонячних та його супутника, який важить приблизно як 30 сонць. Але це поки що лише приблизні оцінки. Як справи йдуть насправді, стане зрозуміло коли розсіється пил.
За матеріалами https://phys.org
