Чарльз Стросс — один з найвідоміших британських письменників-фантастів. Він пише і фантастику, і фентезі, однак найбільшу славу йому принесли романи «Ачелерандо» та «Теплиця». У них події розгортаються в космосі, де технології майбутнього повністю змінили життя людей.
Життя Чарльза Стросса
18 жовтня святкує свій день народження британський фантаст Чарльз Стросс. Відомий він насамперед як автор роману «Ачелерандо», в якому показано, як із розвитком технологій та освоєнням космосу людство може досягти так званої технологічної сингулярності. Проте його життя і письменницька кар’єра не обмежуються цією книгою.
Чарльз народився 1964 року в Лідсі й змалку усвідомив, що хоче стати письменником. На щастя, вдома знайшлася стара друкарська машинка, тож він міг вправлятися в написанні текстів. Своє перше оповідання він написав у 12 років.
У другій половині 1970-х, коли Стросс ще навчався у школі, з’явилася настільна гра Advanced Dungeons & Dragons про пригоди у фентезійному світі, що згодом стала легендарною. Чарльз не лише став її палким фанатом, але й почав писати статті про неї для журналу про настолки White Dwarf. Пізніше навіть придумав для цієї гри кілька нових монстрів, які потім увійшли до офіційної редакції правил.
Однак спочатку письменництво було для Стросса хобі. Після школи він вступив до університету й 1986 року здобув ступінь бакалавра фармацевтики. Деякий час працював за фахом, але згодом зрозумів, що програмування цікавить його більше. Тож він знову вступив до університету й 1989 року здобув ступінь із комп’ютерних наук.
Однак ще до того його письменницька діяльність переросла у щось більше, ніж просто хобі. У 1987 році він опублікував у журналі Interzone своє перше оповідання під назвою The Boys. У ньому події відбуваються у напівзруйнований космічній колонії, яку група біженців розглядає як можливий прихисток. Оповідання сповнене описів, як може змінитися життя людей із розвитком електроніки та біотехнологій.
Деякий час Стросс працював програмістом, однак поступово літературна діяльність почала займати дедалі більше місця в його житті. З 1994 до 2004 року він працював автором журналу Computer Shopper, вів власну колонку про операційну систему Linux, а також писав на замовлення як фрілансер.
Зрештою, оповідання, а згодом і романи почали приносити Чарльзу Строссу не лише славу, а й достатньо грошей, щоб письменництво стало його основним заняттям. То що ж із його творів варто почитати?
«Ачелерандо»
Свій найвідоміший роман Стросс публікував частинами з 2001 по 2004 рік. У 2005 «Ачелерандо» вийшов у повному форматі, а у 2006-му отримав одну з найпрестижніших премій у галузі фантастики — Locus Award у номінації «Найкращий роман».
Саме слово «ачелерандо» — це музичний термін, який позначає прискорення темпу музики. І це повністю відповідає тому, що відбувається у дев’яти оповіданнях-частинах, які разом складають картину того, як світ у все швидшому темпі змінюється навколо членів однієї родини протягом трьох поколінь.
У перших частинах головний герой Манфред Макс живе достатньо звичним для нас життям програміста і бізнесмена. Проте компанії вже реєструються онлайн та утворюють ледь зрозумілі людині структури власності, авіакосмічні компанії просувають сміливі проєкти й освоюють Сонячну систему, і хтось додумався завантажити у комп’ютер нервової системи колонії лобстерів, і та несподівано набула свідомості.
Далі проміжки між частинами поступово виростають до років і десятиліть. Героями сюжетів стають не тільки Манфред та дві його дружини, а й донька Ембер, яка створює власну компанію з видобутку копалин на астероїдах, єменський імам і завантажені в комп’ютер свідомості, що на кораблі розміром із банку з-під кока-коли летять у бік найближчого коричневого карлика. Далі в сюжеті з’являються іншопланетні цивілізації, що вже відкинули всю біологічну основу, яка їх породила, у Сонячній системі влада належить вже навіть не корпораціям, а штучним інтелектом, які потроху починають перебудовувати її на велетенський суперкомп’ютер.
Стросс майстерно вплітає в сюжет чимало складних концепцій і тем. Чи знаєте ви, наприклад, що таке губка Менгера? Це фрактальна, тобто самоподібна структура, площа поверхні якої (за збільшення глибини її структури) прямує до нескінченності, а об’єм при цьому — до нуля.
Так от, у романі таку форму має космічна станція. І це — надзвичайно цікава ідея із цілком науковим обґрунтуванням. Бо таким чином створюється величезна житлова площа за відносно невеликих витрат матеріалу і збереження надзвичайної структурної міцності. Єдине — доведеться навчитися жити в невагомості, обходячись лише магнітними тримачами на поверхнях, яким уже все одно чим бути: підлогою, стелею чи стінами. «Ачелерандо» — одна з тих книг, яку варто прочитати для того, аби познайомитися з усіма основними фантастичними й футурологічними ідеями сучасності.
«Скляний дім»
Роман «Скляний дім» (Glasshouse) часто називають продовженням «Ачелерандо». Це не дивно, адже він вийшов одразу після нього, у 2006 році, і здобув престижну премію Prometheus Award. Крім того, роман номінували ще на три літературні нагороди.
Насправді ж прямого зв’язку вони не мають, їх об’єднує спільна концепція, яка формує світ — технологічна сингулярність. Це така гіпотетична ситуація, коли під впливом штучного інтелекту, що весь час удосконалюється, штучні технології почнуть розвиватися настільки швидко, що крива розвитку цивілізації стане практично вертикальною, і люди взагалі перестануть розуміти, що відбувається.
Різниця лише в тому, що у «Ачелерандо» читач спостерігає, як цей момент наближається, а у «Скляному домі» він вже у минулому, бо події розгортаються у 27 столітті. Людство живе в колосальних циліндричних станціях-хабітатах, розкиданих по безлічі зоряних систем, переміщується між світами та окремими кімнатами через ворота.
Предмети й навіть тіла людей будуються з наномашин. Свідомість завантажується і вивантажується з комп’ютерів. Це перетворює стирання інформації на найбільш руйнівну зброю у Всесвіті. Комп’ютерні віруси-хробаки з’їдають не тільки пам’ять людей, а й саму історію.
Саме через них, а також через швидку зміну форматів зберігання даних людство не знає, що ж відбувалося на Землі перед технологічною сингулярністю. І значною мірою сюжет роману тримається на тому, що герої намагаються зрозуміти, що відбувалося в минулому і хто вони самі.
Що ж до назви, то її часто перекладають як «Теплиця». Але насправді йдеться про особливий тип в’язниць із прозорими дахами. Завдяки цьому охорона має змогу постійно спостерігати за полоненими.
«Небо сингулярності» та «Сталевий світанок»
Паралельно з написанням «Ачелерандо» Стросс опублікував два романи — «Небо сингулярності» та «Сталевий світанок», де йдеться про космічне майбутнє людства після того, як сталася технологічна сингулярність. Тільки цього разу вона настала зовсім несподівано. Просто в якийсь момент з’явився богоподібний штучний інтелект, що назвав себе Есхатоном, і розселив людство по різних планетах, схожих на нашу.
Такий прийом дозволив письменнику зобразити більш традиційну для фантастики картину. Люди розселилися в космосі, але при цьому залишилися тими самими істотами, що й сьогодні. Дехто навіть здичавів.
Але схоже, що не всі кинулися будувати міжзоряні імперії, а таки спробували реалізувати те майбутнє, в якому на нас чекають завантаження свідомості та нанотехнології. І що буде, якщо у систему, де неписьменні селяни сусідують із бластерами, навідається веселий колектив постлюдських сутностей, який чхати хотів на всі традиції та умовності.
Що буде, якщо над планетою з тоталітарною владою пройде дощ із мобільних телефонів, і місцевим мешканцям запропонують: «Ми виконаємо ваше бажання, тільки розважте нас». Чим завершиться бій між могутнім космічним лінкором і хмарою нанороботів, які намагаються розібрати його на частини?
«Князі торгівлі» та інші твори
Варто згадати й інші твори Чарльза Стросса, попри те, що вони мають мало спільного з космічною тематикою та технологіями. Насамперед це цикл «Князі торгівлі» (The Merchant Princes).
Стросс почав писати його на початку 2000-х у намаганні створити фентезі, однак достатньо швидко виявилося, що йому не потрібні для цього сотні унікальних заклинань і десяток фентезійних рас. Достатньо лише здатності переходити між світами, яка передається у спадок.
Так розпочався цикл, що налічує вже дев’ять книг. Різні світи, якими мандрує головна героїня, ідентичні нашому за географією. Однак там існують різні країни, релігії, та й технології дуже сильно різняться. Тож здатність переміщуватися між ними надає тим, хто нею володіє, неймовірні можливості до збагачення. Проте така діяльність тісно пов’язана з політичними інтригами й ворожнечею різних сімей «мандрівників».
Інший цікавий цикл, створений Строссом — «Пральня». Таку назву має секретний урядовий підрозділ, який займається розслідуванням різноманітних надприродних феноменів. По суті, це така фантастична суміш шпигунського детектива з містикою. В основі лежать вигадані Говардом Лавкрафтом міфи про Ктулху.
У цього автора ще чимало хороших творів. Наприклад, оповідання Missile Gap. У ньому йдеться про те, як несподівано в розпал холодної війни вся поверхня Землі перетворюється на кільце, що оточує невідому зорю. А саме це світило розташоване у Малій Магеллановій Хмарі. Чарльз Стросс — це завжди цікаво.
