14 лютого 1990 року апарат Voyager 1 зробив свої останні знімки. Він зазнімкував більшу частину планет Сонячної системи — зокрема й нашу Землю. Знімок, що отримав назву «Бліда блакитна цятка», донині утримує рекорд як найвіддаленіше зображення нашого дому з космосу.
На честь 35-річного ювілею «Блідої блакитної цятки» редакція Universe Space Tech розповідає, як отримали це культове зображення і які космічні апарати ще знімкували наш дім.
Знімкування століття
Ідея використання одного з апаратів Voyager для знімкування Землі належала відомому популяризатору науки Карлу Сагану. Він розумів, що такий знімок не матиме великої наукової цінності. Але водночас науковець вважав, що він матиме важливе символічне значення і посприяє усвідомленню людьми крихкості свого дому.
Сагану знадобилося кілька років, щоб переконати керівництво NASA провести таку зйомку. Виконавцем було обрано Voyager 1. Під час прольоту Сатурна 1981 року гравітація планети розігнала його до швидкості, що перевищувала третю космічну (він став найшвидшим космічним апаратом, що залишає Сонячну систему), і спрямувала «вгору» щодо площини екліптики. Завдяки цьому Voyager 1 перебував в ідеальній позиції для такого знімкування.
Підготовка до фотосесії тривала кілька місяців. Спочатку інженери увімкнули камери Voyager 1, які не використовували з 1981 року, і переконалися в їхній працездатності. Після цього було складено план самого процесу: планувалося зазнімкувати не тільки Землю, а й усі інші планети Сонячної системи (вчені назвали це «Сімейним портретом»).
«Знімкування століття» відбулося в період з 13 по 14 лютого 1990 року. Загалом Voyager 1 зробив 60 знімків. Вони стали останніми зображеннями в історії програми. Після її завершення камери апарата знову були вимкнені. Після відключення в 1996 році з метою економії енергії їхніх обігрівачів повторення подібної фотосесії стало фізично неможливим.
Бліда блакитна цятка
Voyager 1 вдалося зазнімкувати шість із восьми планет Сонячної системи. На «Сімейний портрет» не потрапив Меркурій, який перебував занадто близько до Сонця, а також Марс, який виявився занадто тьмяним, щоб його можна було розрізнити. Що стосується Плутона, який тоді все ще вважали планетою, то від його зйомки відмовилися ще на стадії планування, бо було очевидно, що камера Voyager 1 не зможе зазнімкувати настільки невеликий об’єкт.
Але насамперед усіх цікавив знімок третьої планети від Сонця. Voyager 1 впорався з поставленим завданням. Наш дім постав у вигляді блідої блакитної цятки розміром всього в 0,12 пікселя. У момент знімкування Voyager 1 перебував на відстані 6 млрд км від Землі — його радіосигналам було потрібно майже п’ять з половиною годин, щоб досягти планети.
Світлина Voyager 1 моментально стала культовою. Вона стала в один ряд з такими ж знаменитими космічними знімками XX століття, як «Схід Землі» і знімком відбитка ноги на місячній поверхні. У 2020 році з нагоди 30-річчя «Блідої блакитної цятки» NASA опублікувала оновлену версію знімка, створену за допомогою сучасних засобів обробки зображення.
Карл Саган, без зусиль якого ми б ніколи не побачили «Бліду блакитну цятку», назвав на її честь свою книжку і так прокоментував знімок:
«Погляньте ще раз на цю цятку. Ось тут. Це наш дім. Це ми. Усі, кого ви любите, усі, кого ви знаєте, усі, про кого ви коли-небудь чули, усі люди, які коли-небудь існували, прожили свої життя на ній. Безліч наших насолод і страждань, тисячі самовпевнених релігій, ідеологій та економічних доктрин, кожен мисливець і збирач, кожен герой і боягуз, кожен творець і руйнівник цивілізацій, кожен король і селянин, кожна закохана пара, кожна мати й кожен батько, кожна здібна дитина, винахідник і мандрівник, кожен викладач етики, кожен брехливий політик, кожна «суперзірка», кожен «найбільший лідер», кожен святий і грішник в історії нашого виду жили тут — на смітинці, підвішеній у сонячному промені.
Земля — дуже маленька сцена на безмежній космічній арені. Подумайте про річки крові, пролиті всіма цими генералами та імператорами, щоб, у променях слави й тріумфу, вони могли стати короткочасними господарями частини піщинки. Подумайте про нескінченні жорстокості, скоєні мешканцями одного куточка цієї цятки над ледь помітними мешканцями іншого куточка. Про те, як часті між ними розбіжності, про те, як жадають вони вбивати один одного, про те, яка гаряча їхня ненависть.
Наше позерство, наша уявна значущість, ілюзія про наш привілейований статус у всесвіті — всі вони пасують перед цією цяткою блідого світла. Наша планета — лише самотня порошинка в навколишній космічній темряві. У цій грандіозній порожнечі немає жодного натяку на те, що хтось прийде нам на допомогу, щоб врятувати нас від нас же самих.
Земля — поки що єдиний відомий світ, здатний підтримувати життя. Нам більше нікуди піти — принаймні, в найближчому майбутньому. Побувати — так. Оселитися — ще ні. Подобається вам це чи ні — Земля зараз наш дім.»
Земля очима інших космічних апаратів
Після 35 років рекорд Voyager 1 досі не побитий. Утім, це не означає, що інші космічні апарати більше не знімкували нашу планету з великої дистанції. Наприклад, марсоходи неодноразово знімкували Землю в небі Червоної планети. Ось такою її побачив ровер Perseverance у 2014 році.
Нашу планету також знімкували апарати, що вивчають внутрішню частину Сонячної системи. Як приклад можна навести таку світлину Землі та Місяця. Її зробив зонд MESSENGER, який досліджував Меркурій 2010 року.
Але найбільш епічна світлина Землі з далекого космосу була отримана місією Cassini 13 липня 2013 року. Того дня апарат зробив портрет Сатурна в момент затемнення, коли він закрив собою Сонце.
Такий спосіб знімкування дав змогу не тільки у всіх деталях зафіксувати структуру знаменитих кілець газового гіганта, а й знову зафіксувати знайому нам бліду блакитну цятку.
