Популярні лякалки часто змальовують ситуацію, коли до Сонця наближається інша зоря і в цей момент відбувається щось страшне: град комет, нашестя прибульців або якісь гравітаційні аномалії. Проте людство вже колись переживало таку ситуацію. Йдеться про Зорю Шольца, яка 70–80 тис. років тому пройшла крізь Хмару Оорта.
Дивовижне відкриття
Космічні фільми-катастрофи часто починаються з того, що якийсь учений бачить якусь цяточку на небі та після складних розрахунків робить висновок, що до нас щось летить. Саме воно і стає джерелом усіх нещасть.
У 2013 році дуже схожа історія сталася з німецьким астрономом Ральфом-Дітером Шольцем. Він працював над зображеннями, отриманими космічним телескопом WISE. Ця орбітальна обсерваторія відома тим, що з високою точністю оглянула все небо в інфрачервоному діапазоні та відкрила безліч об’єктів поруч із нами, яких ми раніше не помічали, зокрема — третю за віддаленістю від нас систему Luhman 16.
Проте більшість усіх цих червоних і коричневих карликів мають одну особливість — великий власний рух. Протягом року вони відчутно зсуваються на тлі більш далеких зір. Це викликано тим, що насправді всі тіла в Чумацькому Шляху обертаються навколо його центра з різними швидкостями, а ті з них, які ми бачимо поруч, зустрілися нам на достатньо короткий проміжок часу порівняно з віком нашої зоряної системи.
Проте Шольц знайшов щось справді незвичайне. Червоний карлик WISE 0720−0846, відстань до якого складає лише 20 світлових років, практично не мав власного руху. Це могло означати одне з двох: він або віддаляється від нас по прямій траєкторії, або рухається точно назустріч. У другому випадку це б означало, що в майбутньому він може пройти зовсім поруч, а то й зіштовхнутись із Сонцем.
Щоправда, достатньо швидко аналіз доплерівського зсуву спектра карлика показав, що він усе-таки від нас віддаляється, тобто катастрофи в майбутньому не станеться. Отже, правильним було перше припущення: ця маленька червона зоря пройшла дуже близько від нас колись у не дуже далекому минулому.
Зустріч із червоним карликом
2015 року астрономи завершили підрахунки й заявили, що червоний карлик, який на честь першовідкривача назвали Зорею Шольца, близько 70 тис. років тому пройшов на відстані лише 52 тис. а.о. від Сонячної системи. На Землі тоді панував палеоліт, а крихітний карлик навіть за максимального наближення для наземних спостерігачів навряд чи мав блиск вище 10-ї зоряної величини. Тобто неозброєним оком побачити його точно було неможливо.
Проте цей візит міг залишити інші свідчення. Змінити орбіти планет своєю гравітацією крихітній зорі не вдалося б, але відстань у 0,82 світлового року, на якій вона, як вважалося, промайнула повз нашу систему, — це вже Хмара Оорта, тобто область простору, заповнена численними кометними ядрами. Теоретично це проходження могло би спрямувати частину їх у бік Сонця, де вони мали б шанс зіштовхнутися із Землею.
Утім, жодних слідів цього так і не знайшли. Щоправда, деякі астрономи висловили думку, начебто комети, на які вплинула Зоря Шольца, перейшли на такі довгоперіодичні орбіти, що ми їх побачимо за пару мільйонів років. Пізніше з’явилися версії, що вплив проходження коричневого карлика на Хмару Оорта недооцінили, але всі вони були перекреслені новою публікацією, яка з’явилась у 2019 році. В ній автори додатково уточнили параметри руху Зорі Шольца та встановили, що проходження сталося близько 80 тис. років тому на відстані 68 тис. а.о., а це вже значно більше за один світловий рік, і Хмари Оорта ця зоря мала торкнутися ледве-ледве.
На що схожа Зоря Шольца
За уточненими даними, Зоря Шольца зараз перебуває на відстані у 22 світлових роки від нас у сузір’ї Єдинорога. Насправді це система, що складається принаймні з двох тіл. Головне з них — червоний карлик класу М9, маса якого у 99 разів більша за масу Юпітера, тобто складає приблизно 10% сонячної.
Її супутник — коричневий карлик, його маса в 66 разів перевищує юпітеріанську, а температура поверхні становить 1250 K. Це свідчить про те, що він уже встиг охолонути, а отже, система досить немолода — її вік становить кілька мільярдів років. Її компоненти кружляють навколо спільного центру мас із періодом 8 років.
Якихось інших небесних тіл поблизу Зорі Шольца не помічено. Можливо, вона має планети, проте ми жодних ознак їхньої присутності не бачимо.
Наскільки це унікальна подія?
Насправді нічого унікального в такому близькому проходженні зорі поруч із Сонцем немає. За оцінками астрономів, наближення іншого світила на відстань до світлового року стаються в середньому раз на 100 тис. років. Це може видатися величезним проміжком часу, але відтоді, як в Африці зародився рід Homo, такі зближення мали статися десятки разів. І жодних слідів того, що вони якось вплинули на орбіти планет або на частоту метеоритних ударів, не знайдено.
Ба більше, раз на мільйони й десятки мільйонів років мають відбуватися значно тісніші зближення. Наприклад, приблизно за 1,3 млн років у майбутньому на відстані лише 10 520 а.о. (1,6 трлн км) від Сонця має пройти зоря Gliese 710. Зараз вона перебуває у 62 світлових роках від нас. Це світило набагато більше за Зорю Шольца — його маса сягає 57% сонячної. Під час прольоту воно може стати найяскравішою зорею на небі. Проте значного впливу на планетні орбіти цей проліт не спричинить. Як він вплине на хмару Оорта — наразі невідомо, але, як уже згадувалося, слідів того, що у минулому подібні явища спричиняли щось жахливе, досі не виявлено.
Міжзоряний переліт під час зближення
Ще одне цікаве питання стосується того, чи можна використовувати такі зближення для міжзоряних подорожей. Тут усе залежить від того, наскільки близько до нас підійде інше світило та яку швидкість може розвинути космічний апарат.
Наприклад, якби уявні інопланетяни на Зорі Шольца 80 тис. років тому мали технології, порівнювані з нашими сучасними, вони могли б забезпечити швидкість перельоту близько 20 км/с (це приблизно відповідає апаратам Voyager і New Horizons). Тоді шлях до Землі вони подолали б за 16 тис. років, тобто це все одно було б складне завдання.
Але якщо їхні технології були б набагато досконалішими за наші й інопланетні космічні кораблі могли б рухатися зі швидкістю хоч би в один відсоток від світлової, така подорож зайняла б лише 108 років, що дозволило б автоматичним або пілотованим кораблям здійснити подорож в обидва кінці.
А вже за досягнення 10% від швидкості світла такий політ зайняв би менш ніж 11 років, що дозволило б систематично вивчати нашу планету протягом тривалого часу. Хоча, знову-таки, жодних серйозних доказів того, що до нас тоді хтось прилітав, немає.
У майбутньому, коли до нас наблизиться Gliese 710, умови її відвідування для нас будуть значно кращими. Звичайно, подорож до неї з сучасними технологіями все ще займатиме тисячі років. Проте, якщо ми навчимося літати хоча б у сотню разів швидше, цього буде достатньо, аби здійснити політ туди й зворотно всього за кілька десятиліть. Щоправда, згідно з останніми даними, планети, які могли б нас зацікавити, у цієї зорі відсутні.
Тільки найцікавіші новини та факти в нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
