Швидкість, з якою обертається астероїд, дозволяє визначити його хімічний склад. Проте традиційні методи вимірювання часто дають хибні результати. Оскільки астероїди мають неправильну форму, вони відбивають різну кількість сонячного світла під час руху. Відстежуючи зміни цієї яскравості, астрономи визначають період їхнього обертання.
На жаль, телескопи, зокрема обсерваторія Вери Рубін у Чилі, фіксують небесні тіла лише через певні проміжки часу. Ці часові розриви часто призводять до помилкових розрахунків. Перевіряти такі дані вручну для тисяч об’єктів надто довго та неефективно.
Алгоритм проти помилок
Щоб розв’язати цю проблему, команда під керівництвом Дмитра Вавилова з Вашингтонського університету розробила спеціальне програмне забезпечення. Алгоритм автоматично аналізує коливання яскравості кожного астероїда, знаходить прогалини у спостереженнях і відсіює ненадійні заміри. Якщо точно визначити період неможливо, програма пропонує кілька ймовірних варіантів і оцінює вірогідність кожного з них.
Випробувавши систему на 9417 астероїдах, науковці виявили 66 кандидатів із дуже швидким періодом обертання. Два з них мали діаметр понад 2 км та здійснювали повний оберт приблизно за 5 хвилин.
Сенсація серед уламків
Справжньою сенсацією став астероїд під номером 491 384. За діаметра 2,53 км він робить повний оберт усього за 4,18 хвилини. Наразі це найбільший відомий астрономії надшвидкісний астероїд.
Зазвичай більшість астероїдів розміром понад 150 м є «купами щебеню» — пухкими скупченнями каміння, що тримаються лише завдяки власній слабкій гравітації. Вони не можуть обертатися швидше ніж за 2,2 години («межа обертання»), оскільки відцентрова сила просто розірвала б їх на частини.
Той факт, що астероїд 491 384 утримує цілісність при такій колосальній швидкості, свідчить про його надзвичайну внутрішню міцність. Він є не пухкою купою уламків, а величезною суцільною монолітною скелею.
Новий погляд на еволюцію Сонячної системи
Автори дослідження сподіваються, що вдосконалена версія їхньої програми дозволить повністю автоматизувати вивчення астероїдів у масштабних астрономічних оглядах. Це надасть астрономам набагато чіткішу картину того, як влаштовані ці космічні тіла, що може уточнити сучасні теорії формування та еволюції всієї Сонячної системи. Результати роботи вже опубліковані на препринт-сервері arXiv.
Раніше ми розповідали про десять найбільших астероїдів Головного поясу.
За матеріалами phys.org
