26 серпня відзначається Міжнародний день собаки. На честь цього свята редакція Universe Space Tech вирішила згадати про наших братів менших, які літали в космос. Одразу зауважимо, що це не найвеселіша історія — адже далеко не всім собакам вдалося безнапасно повернутися на Землю. Але все ж таки їхня жертва не була марною: чотирилапі друзі допомогли нам прокласти дорогу в космос. Тож саме час згадати про них.
Суборбітальні собаки
Здебільшого собак у космос відправляв Радянський Союз. Ця практика стартувала ще на початку 1950-х під час ранніх суборбітальних пусків, метою яких було вивчення верхніх шарів атмосфери та впливу умов польоту на живі організми.
Собаки були обрані тому, що вчені вважали, що вони легші, ніж мавпи, піддаються дресуванню, дешевші й добре переносять тривалі періоди бездіяльності. Для польотів відбиралися бродячі пси, які, як передбачалося, краще пристосовуються до стресу.
Першими в космосі побували собаки Дезик та Циган. Це сталося 15 серпня 1951 року. Тварини перебували на борту ракети Р-1, створеної на базі «Фау-2». Вона піднялася на максимальну висоту 110 км, здолавши лінію Кармана. Дезик та Циган успішно повернулися на Землю на борту капсули.
Проте далеко не всі польоти завершувалися так успішно. Так, той самий Дезик загинув під час свого наступного польоту, бо парашут не розкрився. Циганові пощастило більше, його забрав радянський фізик Анатолій Благонравов. Загалом у 1950-ті суборбітальні польоти здійснили майже півсотні собак. 13 із них загинули.
У 1960-х Китай теж здійснив два суборбітальні пуски з собаками. Обидва пси безнапасно повернулися на Землю. За деякими даними, під час одного з безпілотних тестів космічного корабля «Шеньчжоу» на його борту теж був собака — але Китай ніколи офіційно не підтверджував цю інформацію.
Приречена Лайка
Після запуску першого супутника Радянський Союз хотів розвинути успіх і знову вразити світ якимось досягненням. А що може бути ефектнішим, ніж перша жива істота на орбіті? Так було вирішено посадити на борт наступного космічного апарата собаку. А оскільки головним тоді було якнайшвидше здійснити запуск, це автоматично виносило нещасній тварині смертний вирок. Адже на той момент у розпорядженні СРСР не було технології, що дозволяла повернути живу істоту з космосу.
Але на той час це нікого особливо не турбувало. Вибір припав на собаку на прізвисько Кудрявка, якого перейменували на Лайку через дзвінкий гавкіт. Передбачалося, що собака проживе близько тижня. На цей термін заправили годівницю, додавши в останню порцію дозу отрути, щоб позбавити собаку мук.
Лайка вирушила до космосу 3 листопада 1957 року. Вона загинула вже на п’ятому витку. Через помилку розрахунку площі супутника та відсутність системи терморегулювання температура всередині почала швидко підніматися і собака померла від перегріву. При цьому СРСР ще протягом тижня публікував звіти про самопочуття вже мертвої Лайки, після чого оголосив, що приспав її.
З наукового погляду політ довів, що жива істота може пережити запуск на орбіту та невагомість. З моральної точки зору запуск у космос собаки, який не мав жодних шансів на порятунок, викликав багато критики в західних країнах — отже, пропагандистський ефект виявився не зовсім таким, як на це розраховували в СРСР. Також відомо, що деякі співробітники, які брали участь у підготовці Лайки, психологічно важко перенесли смерть собаки й пізніше відчували жаль.
Білка та Стрілка
Наступні запуски собак у космос проводились у межах випробувань космічного корабля «Восток». Його першими випробувачами стали собаки Лисичка та Чайка. Стверджується, що Лисичка була улюбленицею Корольова, і перед польотом він навіть сказав їй: «Я так хочу, щоб ти повернулася».
На жаль, цього не сталося. Через збій під час пуску ракета з кораблем впала на землю і вибухнула. Лисичка та Чайка загинули. Після цього було вирішено розробити систему аварійного порятунку, що дозволяла врятувати космічний екіпаж корабля не лише під час виходу на орбіту, а й у процесі запуску.
Наступними космічними собаками стали Крапля та Вільна, яким перед польотом дали нові прізвиська, під якими про них і дізнався весь світ: Білка та Стрілка. Їхній політ у серпні 1960 року пройшов набагато ліпше. Собаки успішно повернулися на Землю та прожили до глибокої старості.
Але на цьому польоти космічних собак не завершились. Наступними на орбіту вирушили Бджілка та Мушка. Сам політ пройшов успішно, але під час повернення на Землю стався збій у роботі гальмівної установки. Корабель почав повертатися нерозрахунковою траєкторією. Щоб запобігти посадці на території іншої країни, його підірвали. Собаки загинули.
Після цього відбулося ще три польоти «Востоків», під час яких у космосі побували собаки Жулька, Перлина, Чернушка та Зірочка. Усі вони благополучно повернулися на Землю, проклавши дорогу Юрію Гагаріну.
Останніми собаками у космосі стали Вітерець та Вуглик. Це сталося 1966 року. Метою експерименту було з’ясувати, як тривале перебування у космосі позначиться на живому організмі. Загалом собаки провели на орбіті 23 дні. За цей час їхній корабель кілька разів перетинав радіаційний пояс.
Вітерець і Вуглик повернулися на Землю у жахливому фізичному стані. Їхня вовна порідшала і вилазила клаптями, на багатьох місцях — лише гола шкіра, попрілості та пролежні. Собаки не стояли на ногах і були дуже слабкі. Проте вченим вдалося виходити Вітерця та Вуглика. Згодом вони дали здорове потомство.
Відтоді більше ніхто і ніколи не запускав собак у космос. І, мабуть, це на краще. Хоч собаки й допомогли людям підкорити космос, проте за це довелося заплатити чималу ціну. Залишається лише радіти, що зараз ми можемо отримати потрібні дані, не наражаючи на загрозу наших чотирилапих друзів.
