Останні місяці минулого року й на початку нинішнього планета Венера, всупереч своєму поетичному визначенню «Ранкова зоря», прикрашала вечірнє небо. За безхмарної погоди люди з гарним зором могли її побачити неозброєним оком ще до заходу Сонця. 10 січня вона пройшла конфігурацію найбільшої східної елонгації й віддалилася від нашого світила на 47°, після чого почала до нього наближатися, одночасно наближаючись до Землі у просторі. Наступними днями нарешті розпочнеться ранкова видимість Венери, але при цьому її вечірня видимість… не закінчиться! Як довго вона триватиме, чому так станеться та наскільки часто це відбувається?
Рідкісне явище, доступне зараз тільки у північній півкулі
З усіх великих планет Сонячної системи Венера підходить до Землі найближче: мінімальна відстань до неї може складати 0,26 астрономічної одиниці, або ж менш ніж 39 млн км (це приблизно в сотню разів більше середньої відстані між Землею та Місяцем). Такі зближення мають місце під час конфігурацій, відомих як «нижнє сполучення», що повторюються в середньому кожні 584 дні. Якби орбіти наших планет лежали в одній площині, наземні спостерігачі в цей час могли б побачити Венеру на тлі Сонця. Насправді ж подібні явища — їх ще називають «транзитами» — відбуваються досить рідко, оскільки для цього потрібно, щоб нижнє сполучення сталося поблизу лінії перетину орбітальних площин, тобто лінії вузлів. Востаннє це траплялось у 2004 та 2012 роках, наступний транзит «Ранкової зорі» очікується 2117 року.
Це пов’язано з тим, що венеріанська орбіта нахилена до земної на 3,4°. Тому під час нижніх сполучень Венера найчастіше проходить північніше чи південніше Сонця (з точки зору мешканців наших північних широт — «вище» чи «нижче»). Оскільки середня геліоцентрична відстань цієї планети складає 0,723 а.о., з допомогою простих тригонометричних формул можна порахувати, що її максимальна відстань від площини екліптики може складати 0,0428 а.о. або ж 6,4 млн км. Але ж якщо Земля у цей час перебуває від Венери на мінімально можливій відстані, це означає, що видимий кут її відхилення від цієї площини з нашої точки зору буде майже втричі більшим і перевищить 9°!
Звичайно, такі великі відхилення Венери від екліптики трапляються не так уже й часто, але насправді для настання описаного явища ця відстань не мусить бути максимальною. Приблизно о 19-й годині за всесвітнім часом 20 березня 2025 року (саме в день весняного рівнодення!) пряме сходження Венери та Сонця зрівняється, при цьому схилення останнього буде на 9,3° меншим. Якби ми проводили спостереження на екваторі, це нічого б нам не дало: планета ховалась би за обрієм і з’являлася над ним одночасно з денним світилом. Але чим далі на північ — тим пізніше вона заходить відносно Сонця та раніше сходить.
Як побачити «Ранкову Зорю» і «Вечірню Зорю» за одну добу
На широті Києва різниця між сходом чи заходом Венері та Сонця 20 березня становитиме приблизно 40 хвилин. На практиці це означатиме, що за 10–15 хвилин після зникнення верхнього краю сонячного диска за горизонтом, коли яскравість неба вже достатньо зменшиться, Венера ще перебуватиме на висоті 4–5° (і в 9–10° праворуч від точки заходу Сонця). Хоча пошук можна розпочати і раніше — одразу як Сонце сховається за обрієм. Завдяки високому видимому блиску побачити її буде неважко, головне мати відкритий західний горизонт. Навіть у невеликий бінокль можна розгледіти, що планета має вигляд тонкого сяючого серпа.
Аби помітити схід Венери (20 березня у Києві він очікується о 5:18 за місцевим часом, 21-го — ще на 5 хвилин раніше), потрібно бути більш уважним, бо тут уже не вдасться «зачепитися» за місце сходу Сонця, яке важко попередньо передбачити. Звичайно, «подвійна видимість» не обмежиться одним днем. Вона розпочнеться 18 березня, коли «Ранкову зорю» все ще буде краще видно ввечері, й закінчиться 23 березня. В цей день о 8-й годині за всесвітнім часом кутова відстань між планетою та центром світила зменшиться до мінімальної та складе 8°24’. Це й буде момент істинного нижнього сполучення Венери. Після нього вона вже надовго «пропишеться» на ранковому небі й до початку осені повністю виправдовуватиме свою поетичну назву.
Взаємне положення Венери, Землі та Сонця у просторі майже точно повторюється з періодом 8 років. Тому можна передбачити, коли настане «новий сезон» її подвійної видимості в наших широтах. Це станеться у березні 2033-го. Також неважко зрозуміти, що аналогічні періоди видимості «Ранкової зорі» бувають і у Південній півкулі. В нашу епоху вони припадають на середину серпня 2007, 2015, 2023, 2031 року. Ясно, що у нас тоді настає довгий період її «невидимості» (коли Венера ховається за обрієм раніше, ніж Сонце, а сходить, навпаки, пізніше). Але 11 серпня 1999-го один із таких періодів несподівано перервався — в цей день у Європі та на Близькому Сході відбулося повне сонячне затемнення, й на потемнілому небі «проявились» яскраві зорі, серед яких найяскравіше сяяла найближча планета…
