Майже щороку в якомусь місці нашої планети можна побачити повне сонячне затемнення. Щоправда, діаметр перерізу конусу тіні Місяця біля земної поверхні в нашу епоху не може перевищувати 270 км, і тому загальна площа території, з якої в ході конкретного затемнення можна побачити його повну фазу, досить невелика. До того ж часто буває, що місячна тінь проходить по важкодоступних або малозаселених районах Землі, чи взагалі по поверхні морів і океанів.
Під час сонячного затемнення 4 грудня 2021 року смуга повної фази пройде по території Антарктиди (тої її частини, яка лежить у Західній півкулі нашої планети) та кількох прилеглих островів. Єдиною ділянкою суходолу за межами Південного полярного кола, на яку цього разу потрапить місячна тінь, стане Південний Оркнейський архіпелаг, що також належить до Антарктичної охоронної зони, причому вона накриє його не весь, а лише східну частину, включно зі східною половиною острова Коронації — найбільшого в цьому архіпелазі.
З точки зору уявних спостерігачів на Місяці невелика «плямка» його тіні перетне диск Землі по короткій хорді у його південній частині. Але за рахунок того, що кут між віссю тіньового конуса та земною поверхнею буде невеликим, місячна тінь матиме форму видовженого еліпсу, довжина великої осі якого (а отже, і ширина смуги повної фази) сягне 418 км. У точці максимуму затемнення з координатами 76°46,7’ пд.ш. та 46°11,9’ з.д. воно триватиме одну хвилину 54 секунди, Сонце в цей момент буде знаходитися на висоті 17° над горизонтом.
Часткові фази затемнення спостерігатимуться на значно більшій території, але й вона великою мірою зайнята океанами. «Окраєць» місячного диску на тлі Сонця зможуть побачити лише мешканці Вогняної Землі та островів Південної Атлантики, частини Намібії, Південно-Африканської Республіки, острова Тасманії, півдня Австралії та Нової Зеландії. Українські полярники на станції «Вернадський» о 9:23 за київським часом побачать наше світило, закрите Місяцем майже на 95% діаметру. Сонячна корона, заради якої вчені споряджають експедиції до смуг повних затемнень, за такої фази ще не з’явиться, але небо помітно потемнішає, що дозволить легко знайти на ньому яскраву Венеру.
Сонячні та місячні затемнення повторюються у схожих умовах із періодом у 18 років і 10-11 діб, що отримав назву «сарос». 23 листопада 2003 року, тобто одним саросом раніше, місячна тінь також «навідувалася» в Антарктиду, тільки не Західну, а Східну. Тоді максимально можливий кут між віссю тіньового конусу та земною поверхнею був ще меншим, за рахунок чого ширина смуги повної фази склала майже 500 км.
Але якщо у 2003 році сонячна активність була близькою до максимуму, то цього разу затемнення припадає на фазу відносно спокійного Сонця, тому можна очікувати, що форма його корони нагадуватиме птаха — з двома «крилами», що розходяться у протилежні боки від диску нашого світила, затуленого Місяцем.
