Науковці вперше в історії показали Уран в інфрачервоному діапазоні. Це зображення допоможе зрозуміти природу таємничих полярних сяйв і дивне магнітне поле сьомої планети Сонячної системи.Команда вчених з Університету Лестера у Великій Британії використала інфрачервоний телескоп IRTF на Гаваях, що належить NASA. Це дозволило по-новому й детальніше розглянути крижаного гіганта, що розташований від Сонця в 19 разів далі, ніж Земля.
Як і на Землі, полярні сяйва на Урані викликаються взаємодією сонячного вітру з магнітним полем планети, але поводяться зовсім інакше.
Річ у тім, що Уран обертається навколо своєї осі, «лежачи на боці» — його екватор майже перпендикулярний до орбітальної площини. Полюси планети обернені до зорі впродовж 42 земних років кожен. Крім того, магнітні полюси Урану не співпадають із його планетографічними полюсами, як на Землі, Юпітері або Сатурні, а нахилені до них на 60°. У результаті полярні сяйва Урану «розсвічують» небо не над полярними широтами, а в незвичних місцях.
Магазин від Universe Space Tech
Шкарпетки Космічна Капібара – Велика Капі
До товару
«Північне сяйво простягається від північної півкулі до екватора й опускається у південну півкулю. Це дивовижне видовище», — пояснює доктор астрономії Лестерського університету Емма Томас.
Для отримання зображення всієї поверхні Урану вчені розділили свої спостереження на три 8-годинних вікна впродовж трьох днів. Вони мали узгодити час кожного вікна спостереження з 17-годинним періодом обертання Урану. Об’єднавши ці дані, вдалося отримати детальну карту поверхні далекої планети в інфрачервоній частині спектра.
Раніше поверхня Урану відображалася лише в ультрафіолетовій частині спектру. Зонд NASA Voyager 2 пролетів повз Уран у 1986-му, отримавши єдиний набір панорамних зображень планети.
У 2011 році космічний телескоп Hubble вперше виявив мерехтливі полярні сяйва над поверхнею сьомої планети, кожне з них покриває площу, більшу ніж Земля. У 2017-му вчені з’ясували, що магнітне поле на Урані поводиться дивним чином: магнітні лінії часто «вимикаються» та «перемикаються» впродовж ураніанської доби, що свідчить про їхню нестійкість.
«Ми досі не зовсім розуміємо магнітосферу Урану та її взаємодію з сонячним вітром. Картографуючи полярні сяйва, ми можемо більше дізнатися про цю взаємодію… і, відповідно, отримати краще уявлення про те, як орієнтовані магнітні лінії», — розповідає Емма Томас.
За матеріалами Space.com
