Науково-дослідна обсерваторія NOIRLab опублікувала знімок, зроблений астрофотографом Петром Горалеком. Він демонструє найбільший супутник Чумацького Шляху — Велику Магелланову хмару.
Наша галактика має цілу низку супутників у вигляді гравітаційно пов’язаних з нею галактик. На сьогодні астрономам вдалося знайти близько 60 таких об’єктів. В основній своїй масі вони досить невеликі за розмірами. Найменші з супутників Чумацького Шляху мають діаметр у кілька сотень світлових років і зоряне населення, що не перевищує тисячі світил.
На цьому тлі Велика Магелланова хмара помітно виділяється серед усіх сусідів Чумацького Шляху своєю яскравістю і розмірами. Її діаметр становить 32 тисячі світлових років, і вона містить близько 20 мільярдів зір.
Велика Магелланова хмара класифікується як карликова спіральна галактика. Вона має нерегулярну форму та один зміщений від центру спіральний рукав. Це призвело астрономів до висновку, що Велика Магелланова хмара колись була спіральною галактикою з перетинкою, подібною до нашої. Але надалі її рукави деформувалися під впливом гравітації Чумацького Шляху, а також сусідньої Малої Магелланової хмари.
Як і більшість нерегулярних галактик, Велика Магелланова хмара активно формує нові зорі. Саме вона є домівкою для найактивнішої області зореутворення серед наших найближчих галактик — туманності Тарантул. Це гігантська хмара іонізованого водню, протяжність якої перевищує тисячу світлових років. Вона є домівкою для одних з найяскравіших і наймасивніших світил, відомих науці. Серед них і блакитний гіпергігант R136a1, маса якого перевищує сонячну у 200 разів.
Висока активність Великої Магелланової хмари частково пояснюється «крадіжкою». Галактика «краде» газ і зорі з сусідньої Малої Магелланової хмари. Астрономи виявили міжгалактичний газовий міст, що з’єднує їх. Коли речовина з Малої Магелланової хмари стикається з речовиною Великої Магелланової хмари, це створює тиск і концентрує газ, що значно збільшує ймовірність зореутворення.
За матеріалами NOIRLab
