Якби хтось міг опинитися вранці 20 квітня 2023 року на півдні Індійського океану в 350 км західніше архіпелагу Кергелен, він побачив би дуже незвичний схід Сонця. Замість яскравого диску нашого світила над обрієм з’явилося би тоненьке сяюче кільце, що невдовзі перетворилося б на тонкий серп. Так виглядав би самий початок рідкісного кільцеподібно-повного сонячного затемнення.
Незвичайність цього затемнення полягає в тому, що, почавшись як кільцеподібне, воно в певній точці смуги центральної фази перетвориться на повне, і починаючи з цього місця диск Сонця вже на кілька секунд повністю ховатиметься за Місяцем, а спостерігачі зможуть побачити сонячну корону. Подібні явища отримали назву гібридних або кільцеподібно-повних затемнень. Зміна типу в міру просування тіні нашого природного супутника відбувається завдяки тому, що Земля має сферичну форму. Край «земного диску» розташований на більшій відстані від Сонця та Місяця, ніж центральна частина (в екстремальному випадку різниця відстаней дорівнює земному радіусу), тож на кінцях смуги центральної фази конус місячної тіні «не дістає» до земної поверхні, й ми бачимо кільцеподібне затемнення, а ближче до середини — перетинає її, а для всіх, хто знаходиться всередині цього конуса, Місяць затуляє наше світило повністю.
Очевидно, така конфігурація вимагає дуже точного дотримання відстаней: віддаленість Сонця від Землі має бути рівно у стільки ж разів більшою за віддаленість Місяця, у скільки сонячний діаметр більший за місячний (з точністю до тисячної долі). Зрозуміло, що це трапляється нечасто. Фактично за 18 років і 11 днів — цикл повторення сонячних і місячних затемнень з близькими параметрами, що називається саросом — таке трапляється лише двічі. Нинішнє затемнення є «поверненням» через один сарос явища, що мало місце 8 квітня 2005 року (у Східній півкулі тоді вже було 9 квітня). Після цього сталося лише одне затемнення такого типу — 3 листопада 2013-го. Воно повториться 14 листопада 2031 року.
20 квітня місячна тінь пройде по східній частині Індійського та західній частині Тихого океану. Майже по всій довжині її шляху затемнення буде повним, максимальної тривалості (1 хвилина 16 секунд) воно досягне в районі острова Тімор. Також смуга центральної фази перетне індонезійську частину острова Нова Гвінея. Але перед цим вона «навідається» до крайньої північно-західної точки Австралії й відкриє цілу серію повних затемнень, які буде видно з території цього континенту. Найближче з них очікується 22 липня 2028 року, наступне станеться 25 листопада 2030-го, а далі їх відбудеться цілих два з півторарічною перервою — 13 липня 2037-го та 26 грудня 2038-го.
Часткові фази затемнення 20 квітня 2023 року можна буде побачити в усій Австралії й Індонезії, на Філіппінах і Північному острові Нової Зеландії, на частині півострова Індокитай, на півдні Японії та південному сході Китаю. Також у зону видимості потраплять австралійський і новозеландський сектори Антарктиди.
Цікаво, що кожні 19 років однакові місячні фази припадають на ті самі дні року. Цей період називають «циклом Метона». Іноді з цим періодом повторюються й затемнення, але їхні обставини та зони видимості при цьому сильно відрізняються. Через два таких цикли — 20 квітня 2061 року — ми після 100-річної перерви нарешті зможемо побачити повне сонячне затемнення з території України.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
