Повсюдне згортання міжнародних космічних програм Росії та її подальша ізоляція від глобального космосу створили ситуацію, у якій провідні космічні агенції почали шукати потенційні можливості для кооперації з новими гравцями у космічному секторі.
Ця обставина надала чудовий шанс Україні — повноправній спадкоємиці досягнень радянської космічної промисловості, і на відміну від Росії, цивілізованої та демократичної держави, яка звикла грати за правилами. Про те, що Україна може дати глобальному космосу — розповідає редакція сайту Max Polyakov.
Україна у міжнародних космічних програмах
Історія українських космічних програм стартує з 50-х років минулого століття. Однак у цьому матеріалі ми зосередимося лише на досягненнях незалежної української космонавтики, зокрема на міжнародній арені.
Почати варто з 1995 року, а саме з космічної ініціативи чотирьох країн: США, України, Норвегії та Росії, результатом якої стало будівництво морської екваторіальної платформи для космічних запусків Sea Launch.
Запуски з Sea Launch здійснювалися за допомогою ракети-носія українського виробництва “Зеніт-3SL”. Іноземними в ракеті були лише розгінний блок третього ступеня DM-SL (постачався російським підприємством “Енергія”) та блок корисного навантаження (за виробництво якого відповідав американський Boeing).
Велику роботу з української сторони провели і в проєкті з будівництва космічного центру Алькантара (з португ. — Centro Espacial de Alcântara), що розташований в екваторіальній зоні Бразилії. Угода між Україною та Бразилією була підписана ще 2003 року, після чого розпочалася затяжна історія з довгобудом космодрому, будівництво якого постійно відкладалося через брак фінансування. Спочатку передбачалося, що з екваторіального космодрому злітатимуть українські ракети-носії “Циклон-4”, проте регулярні перенесення термінів запуску та затягування будівництва космодрому й досі не дозволили цьому здійснитися. Утім, багаторічна робота української сторони в цьому напрямку по праву заслуговує на згадку. Так чи інакше, для українських “Циклонів” знайшовся більш перспективний майданчик для запуску, нехай і в іншому куточку Землі.
Йдеться про українсько-канадське співробітництво, результатом якого має стати будівництво канадського комерційного космодрому у провінції Нова Шотландія. Будівництво розпочалося наприкінці 2021 року, а на 2024-й уже заплановані перші ракетні запуски. Вони будуть виконуватися із застосуванням української ракети-носія “Циклон-4М” (удосконаленої версії “Циклон-4”). Плюсом для України виступає і та обставина, що тепер українцям не потрібно турбуватися щодо можливих перебоїв у фінансуванні: проєкт переважно фінансується коштом Канади, а Україна виступає як розробник і постачальник ракетної техніки.
2019 року в Україні почав працювати регіональний центр європейської космічної програми із супутникового спостереження за Землею — Copernicus. Країна отримала можливість безперешкодного доступу до спостережень європейського сузір’я супутників Copernicus Sentinel. Передбачається, що полегшення доступу України до інформації з моніторингових супутників програми Copernicus допоможе зміцнити її зв’язки з Європою у секторах енергетики, екології, цифрової безпеки та транспортної логістики.
Знакові підприємства галузі та важливість їхнього захисту
Для створення різних компонентів ракетно-космічної техніки в Україні залучено близько 40 великих державних підприємств.
Одними із центральних підприємств країни у космічній сфері залишаються державне підприємство Південний машинобудівний завод та конструкторське бюро “Південне”, розташовані в українському місті Дніпро. Саме завдяки виробничим потужностям “Південмашу” було виготовлено близько 400 штучних супутників Землі.
Унікальність “Південмашу” полягає в універсальності та багатофункціональності дніпровського промислового комплексу. Підприємства здатні реалізовувати повний цикл усіх складових ракетно-космічної техніки, що включають:
- Будівництво космічних ракетних комплексів.
- Будівництво космічних апаратів.
- Виробництво ракетних двигунів.
- Виробництво систем управління польотом та орієнтацією у просторі, а ще — систем вимірювачів траєкторії польоту.
Найбільш знаковими конструкторськими розробками України у сфері космосу залишаються вітчизняні ракети-носії: “Дніпро”, “Циклон-3”, “Зеніт 3SL”, а також українські супутники “Січ-1”, “Океан-О” та АУОС.
Наразі, попри загрозу бойових дій, КБ “Південне” та “Південмаш” продовжують розробляти свої двигуни та ракети спільно з Northrop Grumman Corporation, Європейським космічним агентством та іншими космічними стартапами і компаніями.
Сучасні підприємці та стартапи
За часи незалежності в Україні розвивалася не лише державна космічна галузь. Тільки протягом останніх 10 років у країні з’явилося понад 30 перспективних космічних стартапів, відповідальних за різні сфери космічної діяльності, зокрема супутниковий моніторинг, телекомунікацію та організацію науково-дослідницьких місій.
Знаковою фігурою сучасної української космічної промисловості є ракетобудівник та український бізнесмен Макс Поляков. У вересні 2021 року заснована ним компанія Firefly Aerospace здійснила перший тестовий політ своєї ракети Alpha. Ще одна космічна компанія бізнесмена, EOS (Earth Observing System), займається наданням послуг у галузі супутникового моніторингу поверхні Землі, а також обробкою та аналізом цих даних, зокрема для проведення лісозаготівельних та сільськогосподарських робіт, і вже отримала контракти від українського уряду та Європейської комісії.
Деякі компанії Полякова функціонують за межами України, однак і на території країни є багато перспективних проєктів та команд.
За розробку новітніх двигунів відповідальна заснована 2016 року українська компанія SETS (Space Electric Thruster Systems). У межах Horizon 2020 за 2018 рік ракетна продукція SETS була окремо відзначена знаком якості.
Українська компанія Макса Полякова Flight Control Propulsion також займається розробкою ракетних двигунів, комбінуючи це із виробництвом високоточних ракетно-космічних підсистем та обладнання. Нині саме українські навігаційні системи та високоточна авіоніка залишаються найперспективнішими напрямами українського космічного сектора.
Як бачимо, справа не лише у славетному космічному минулому України: сьогоднішні українські приватні підприємці у сфері космосу вміють створювати справжні робочі проєкти, які приносять реальні гроші та сприяють розвитку глобального космічного ринку.
Інтерес ESA до України
28 лютого Україна подала заявку на вступ до ЄС за прискореною процедурою. Очікується, що вже до кінця червня цю заявку буде затверджено, і країна набуде юридичного статусу кандидата в члени ЄС.
Можливо, саме ця подія надасть необхідний буст українській космічній промисловості і буде здатна забезпечити їй необхідний приплив замовлень та інвестицій від Європи, розмірковує у статті для видання Expert Voices: Op-Ed & Insight незалежна експертка у сфері космосу Ольга Ожогіна.
Починаючи з 2014 року, Україна суттєво зміцнила свої зв’язки з ESA (European Space Agency) і сьогодні є частиною космічної програми ESA та NASA з дослідження та освоєння Місяця — Artemis. Так, ESA зацікавив безмембранний тепловізор виробництва КБ “Південне”, який може стати корисним у майбутніх місячних місіях агентства.
Вірогідні перспективи співпраці України з ESA здатні відкрити дорогу для сотень українських фахівців ракетно-космічної галузі, надати країні доступ до обміну досвідом із західними колегами та підвищити кваліфікацію кадрів завдяки цьому. Ба більше, саме ESA може безпосередньо сприяти припливу додаткових інвестицій в українські космічні стартапи.
Давня мрія України про відновлення своїх позицій у космічному секторі (особливо у межах європейських космічних програм), вочевидь, на вигляд не така вже нездійсненна. Країна має як державні, так і приватні ресурси задля досягнення поставленої мети. Утім, аби прагнення українців втілилися у життя, спочатку необхідно допомогти Україні перемогти у війні та зберегтися як державі: промисловій, високотехнологічній. А в найближчій перспективі — і космічній.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
