Космічні польоти давно вже стали звичною темою як у фантастиці, так і в науково-популярній літературі. На перший погляд, сталося це відносно нещодавно — сотню чи трохи більше років тому. Однак насправді ця тема прийшла в літературу настільки давно, що її джерела доведеться шукати у фольклорі.
Хто перший описав політ у космосі?
3 березня відзначається Всесвітній день письменника. Про космос і космічні польоти люди написали чимало художніх і науково-популярних творів. Але якщо поцікавитись, хто ж із авторів світової літератури першим описав — нехай і хибно — мандрівку за межі Землі, то виявиться багато неочікуваного.
Бо ані Жуль Верн, ані Костянтин Ціолковський, яким часто приписують пріоритет у цьому, насправді не були першими, хто описав подібну подорож. Бо сюжети про те, що зараз можна було б вважати космічною подорожжю, зустрічаються навіть у давніх легендах. Найвідомішим прикладом тут може бути «Повість про бамбукоруба» — японська народна казка, записана невідомим автором ще у X столітті нашої ери.
У центрі оповідки — панночка Кагуя, яка має загадкове походження та виявляється принцесою, чий палац розташований на Місяці. В якийсь момент за нею звідти прибуває летюча колісниця, й вона повертається додому.
Звичайно, все це має чисто казкові атрибути, але факт того, що йдеться, по суті, про подорож із Землі на Місяць, важко не помітити. Саме на честь героїні цієї казки отримав своє ім’я супутник «Кагуя», виведений на навколомісячну орбіту 2007 року. Проте у світовій літературі є й більш ранні зразки оповідань про подорож на Місяць.
Творчість античних авторів
Навіть казка про Кагую не була першою. Ще у другому столітті нашої ери античні автори створили два зразки фантастичної літератури, де фігурує подорож на Місяць. Йдеться про «Неймовірні пригоди по той бік Туле» Антонія Діогена та «Правдиву історію» Лукіана.
Щоправда, в першому з них польоту на природний супутник нашої планети як такого не відбувається. Герої просто довго мандрують різними реальними та вигаданими країнами, про які тоді знали мешканці Середземномор’я, та переживають купу неймовірних пригод. А потім вони довго-довго йдуть і зрештою опиняються на Місяці.
Друга історія значно більше схожа на сучасну космічну фантастику. Лукіан свою оповідку теж починає з пригод на Землі. Але в якийсь момент героїв підхоплює вихор, і вони летять на Місяць. Там є своє царство, яке веде війну з народом, що населяє Сонце. Тож саме у цьому творі вперше описується інопланетне життя та війна у космосі.
Космічні подорожі XVII століття
Після казок Лукіана й Антонія Діогена тема космічних подорожей надовго зникає з європейської літератури. Однак у XVII столітті — приблизно в ті часи, коли в Україні гриміли козацькі повстання — у Європі була створена ціла низка творів, де описується космічний політ. Першим цю тему підняв видатний астроном Йоган Кеплер, відомий відкриттям законів руху планет.
Твір під назвою «Сон» був написаний ще 1608 року, але опублікований лише 1634-го, вже після смерті науковця. В ньому йдеться про ісландського мандрівника на ім’я Друкотус, який багато подорожує морями півночі Європи й під час мандрівок навчається астрономії у вчених. Повернувшись додому, він дізнається від своєї матері, що вона — чаклунка, яка вміє спілкуватися з демонами, й ті можуть перенести людину у будь-яке місце на Землі.
Далі виявляється, що й подорож до Місяця для них не закрита. Хоча все це відбувається за допомогою чисто казкових засобів, Кеплер повідомляє про космічну мандрівку кілька речей, які цілком відповідають науковим уявленням про космос. По-перше, у нього виникає ідея, що у космосі холодно. Звичайно, сам вакуум температури не має, але в цілому більша частина об’єктів, які розташовані від Сонця далі, ніж Земля, дійсно холодніші за неї.
Друга річ, про яку згадує автор, — відсутність кисню. Поки демони штовхають героїв до Місяця, їм доводиться дихати крізь вологі губки. З точки зору сучасної науки це звучить вкрай наївно, але варто пам’ятати, що в часи Кеплера ніхто не мав уявлення не лише про вакуум, а й про хімічний склад атмосфери.
Нарешті, третє, що згадує Кеплер — необхідність не тільки розганятися у процесі польоту до Місяця, а й гальмувати на фінальній частині траєкторії. Саме так здійснюють міжпланетні перельоти всі космічні апарати.
У тому-таки 1634 році вийшла у світ книга Анастасіо Панталеона да Рібери «Сатирична подорож на Місяць», де герой переноситься до міста на поверхні нашого природного супутника. Твір цей насамперед сатиричний. Це взагалі характерно для тогочасної фантастичної літератури — показувати на прикладі країни, розташованої десь неймовірно далеко, негативні риси реальних європейських суспільств.
Хоча траплявся й інший варіант. На Місяць та у подібні важкодоступні місця переносили утопічні держави, в яких люди живуть за справедливими законами, заснованими на мудрості й доброті. Прикладом тут може бути роман англійського священника та письменника Френсіса Годвіна «Людина на Місяці». За загальною структурою цей твір нагадує «Правдиву історію» Лукіана. Насамперед це розповідь про подорожі головного героя різними країнами на Землі. Однак врешті він винаходить упряж, яка дозволяє йому літати на диких лебедях. Одного разу вони заносять його на Місяць, де він зустрічає місцевих мешканців.
Сірано де Бержерак
Але найвидатнішим зразком космічних пригод у літературі XVII століття вважається роман Сірано де Бержерака «Комічна історія держав та імперій Місяця», опублікований 1657 року. У першу чергу це, знов-таки, сатиричний і філософський твір, проте в ньому згадуються ідеї, що дозволяють розглядати його не просто як фантастику, а як фантастику наукову.
Зокрема, його герой згадує, що вся речовина у Всесвіті народжується всередині зір, і коли у Сонця закінчиться «паливо», воно поглине всі планети. Найімовірніше, Сірано просто фантазував, але його ідеї дивовижним чином співзвучні з тим, що сучасна наука говорить про еволюцію світил.
Також Сірано де Бержерак став першим автором, у якого герой летить на Місяць на апараті, який приводиться в рух фізичними силами та хімічними процесами, а не природними явищами, тваринами чи надприродними силами. Фактично саме він є автором першого космічного корабля у фантастиці.
Фантастика ХVIII століття
Історію космічних подорожей у літературі ХVIII століття продовжив Даніель Дефо. Автор «Робінзона Крузо» 1705 року опублікував роман «Консолідатор». Йдеться про політичну сатиру, замасковану під пригодницький роман. Цього разу герой подорожує до Китаю, там він дізнається, що на Місяці є розумні істоти, й вирушає до них на летючому пристрої, запряженому пернатими істотами.
У принципі, твір Дефо в основних своїх рисах повторює Годвіна та де Бержерака. Єдине, на що там варто звернути увагу — це тема магічного скла, що здатне показувати приховане й за допомогою якого мешканці Місяця складають політичні карти земної цивілізації. Це дуже схоже на те, як зараз використовують супутники на навколоземній орбіті для видобування геопросторової інформації.
1727 року тема подорожей на Місяць підіймається у «Подорожі до Каклогалії» Семюела Брандта. Загалом там продовжується традиція попередників. Герой-мандрівник потрапляє до країни розумних птахів, у якій легко проглядається сатира на тогочасне англійське суспільство. Далі відбувається політ на наш супутник за допомогою цих птахів і філософські бесіди з мешканцями тамтешньої утопії.
Письменники ХVIII століття ще кілька разів поверталися до теми космічних подорожей. Але щоразу це були саме гумористичні розповіді, які часто заходили на територію політичної чи соціальної сатири.
Перед Жулем Верном
Усе почало змінюватися з настанням XIX століття. 1809 року американський письменник Вашингтон Ірвін опублікував достатньо коротке оповідання під назвою «Люди Місяця» (існує варіант назви «Завоювання Місяцем»). У ньому автор ледь не вперше з часів японської казки про Кагую згадує, що не тільки люди можуть прилетіти на Місяць, а і його мешканці можуть завітати до нас.
При цьому в Ірвіна вони прилітають із далеко не мирними намірами. «Лунатики» мають цілий флот космічних кораблів, по Землі переміщуються верхи на летючих звірах і завойовують землян достатньо швидко, бо вдягнені в обладунки, від яких відскакують кулі, та стріляють із променевої зброї.
Особливих причин не любити людей у «лунатиків» немає, проте вони легко й аргументовано можуть довести, що ми — дикуни. На їхню думку, на це прямо вказують земні релігійні та шлюбні традиції, тож завоювання є благом для нас.
Усе це, звичайно, є сатирою на колоніальну політику європейських країн, але за фактом саме Ірвінг є автором першого в історії опису інопланетного вторгнення на Землю. І більшість авторів наукової фантастики, які пишуть про це, досі використовують ті самі кліше та логіку.
Загалом у першій половині XIX століття автори продовжують старі традиції розповідей про польоти на Місяць, головним у яких є соціальна сатира, проте поступово вони дедалі більше концентруються на науковій складовій.
1835 року нью-йоркська газета Sun опублікувала серію з шести статей про те, що англійський астроном Джон Гершель зміг побачити в телескоп на поверхні Місяця живих істот і навіть цілу інопланетну цивілізацію. Історія наробила чимало галасу, але зрештою виявилася містифікацією.
Та саме вона дала письменнику Едгару Алану По поштовх до створення оповідання «Дивовижна пригода Ганса Пфааля». У ньому йдеться про те, як одного ранку на площу в Роттердамі приземляється дивовижна повітряна куля й істота всередині передає бургомістру листа.
Лист, як виявилося, написаний Гансом Пфаалем, який багато років будував велетенську повітряну кулю і вліз у борги. У своєму посланні він зізнається, що перед стартом убив кредиторів за допомогою вибухівки, а сам нібито полетів на Місяць. Подорож його була вдалою, але тепер він просить пробачити йому скоєне вбивство.
Оповідання По не містить жодних нових ідей стосовно того, що собою являє Місяць і як туди дістатися. Навпаки, розповіді Пфааля мають цілу купу концепцій, про які вже тоді було відомо, що вони хибні. Письменник спеціально наводить їх для того, аби всі переконалися, як багато в усіх цих розповідях про польоти на Місяць відвертої псевдонауки.
Фактично, саме По завершив традицію філософсько-сатиричних подорожей у космосі й поставив питання: а як же ми насправді можемо долетіти до Місяця? Адже наука каже нам, що дістатися туди зовсім не так просто, як про це століттями розповідали автори.
Знадобилося ще 30 років, перш ніж Жуль Верн спробував відповісти на це питання. Технічні описи у романі «З Землі на Місяць» недарма займають так багато місця. Французький письменник знав, що самим фактом подорожі до найближчого небесного тіла читачів не здивуєш, однак вони скептично ставилися до можливості її здійснення.
Зрештою, французькому письменнику вдалося хоча б частково переконати публіку, що різні технічні пристрої справді можуть допомогти людям подорожувати у космосі не лише у філософських трактатах. Друга половина XIX століття стала вибухом фантастичної літератури, в якій автори висловлювали різні ідеї щодо того, як можна долетіти до Місяця та планет. Потім деякі диваки взялися ці ідеї перевіряти, й декому з них таки вдалося побудувати космічні кораблі. Але це вже зовсім інша історія…
Тільки найцікавіші новини та факти в нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
