Юпітер — найбільша планета Сонячної системи з абсолютно шаленою погодою. Всю її огортають величезні хмари, що швидко рухаються. На газовому гіганті справді постійно вирують шторми. Деякі з них перевищують за розміром Землю. Найбільший із них — відома Велика Червона Пляма.
Велика Червона Пляма (ВЧП) — найвідоміша деталь поверхні Юпітера. Цей найбільший вихровий шторм Сонячної системи має антициклонічну природу — гази, що складають атмосферу гігантської планети, в його центральних областях опускаються до глибших шарів. ВЧП розташована між Південним екваторіальним і Південним тропічним пасмом, його центр постійно тримається біля 22° південної широти, за довготою він коливається з амплітудою приблизно 1° і періодом 90 земних днів. До його середнього положення прив’язана одна з систем юпітеріанських (йовіграфічних) координат — так звана Система II.
Хмари у ВЧП обертаються проти годинникової стрілки, зараз період їхнього обертання складає приблизно 4,5 земних діб. Оскільки концентрація забарвлених домішок у них (здебільшого це сполуки сірки та фосфору) зростає з глибиною, вони надають плямі характерний червоно-коричневий колір. Попри те, що глибинні шари юпітеріанської атмосфери мають вищу температуру, на інфрачервоних зображеннях ВЧП не здається теплішою за її найближче оточення. Мабуть, це пов’язано з динамікою руху газів у гігантському антициклоні.
Перші згадки про спостереження ВЧП знайдені в записах відомого англійського вченого Роберта Гука, зроблених 1664 року. Але його дані виявилися занадто суперечливими, тому першовідкривачем юпітеріанського шторму вважається італієць Джованні Кассіні. Він уперше помітив пляму 1665 року, і слідкував за нею майже до самої своєї смерті у 1712-му.
А далі почалася доволі цікава історія. Річ у тім, що в подальші роки астрономи неначе повністю перестали помічати це величезне утворення, попри те, що спостережень проводилося все більше, а їхня техніка постійно вдосконалювалася. Наступна згадка про ВЧП зустрічається лише 5 вересня 1831 року, а регулярно спостерігати її почали з 1879-го.
До кінця XIX століття пляма поступово збільшувалася, потім на кілька десятків років її розмір стабілізувався: довжина перевищила 40 тис. км, а ширина (в меридіональному напрямку) сягнула майже 22 тис. км. Згодом ВЧП почала зменшуватися: спочатку повільно, а з 90-х років минулого століття — дедалі швидше. Зараз її розмір скоротився майже вдвічі. У меридіональному напрямку вона стискається повільніше, і вчені вважають, що до 2040-го її форма з еліптичної зміниться на округлу. Колір плями за минулі роки теж став менш виразним.
Якою може бути подальша доля ВЧП? Відповісти на це запитання досить важко, адже це унікальне утворення — нічого подібного вчені не бачили, а тому не мають жодних вихідних даних для прогнозування. В юпітеріанських хмарах постійно виникають шторми циклонічного й антициклонічного характеру, але всі вони значно менші за розмірами та не існують довше кількох років. Великі вихрові структури спостерігалися на інших планетах-гігантах: на Сатурні — Велика Біла Пляма, на Нептуні — Велика Темна Пляма. Однак і вони протрималися відносно недовго. Натомість головна відзнака Юпітера прикрашає його протягом століть.
Прогнози стосовно майбутнього ВЧП сильно залежать від того, чи має стосунок деталь, яку спостерігав Кассіні у XVII-XVIII століттях, до тієї структури, яку астрономи відслідковують із 1831 року. Насправді зв’язок між ними неочевидний і це цілком могли бути різні шторми в юпітеріанській атмосфері, один із яких розпався невдовзі після смерті свого першовідкривача, тоді як другий утворився на початку XIX століття, пережив максимум потужності, а зараз на очах учених поступово вщухає. В такому разі жити йому лишилося відносно недовго — цілком можливо, що наступне століття найбільша планета зустріне вже без своєї головної прикраси.
Нещодавно з’явилися вірогідні підтвердження цієї версії. У 2019 році багато спостерігачів повідомляли про те, що від країв ВЧП почали відриватися невеличкі світлі вихори, що потім швидко зникали. Цей процес триває й досі. Його вважають однією з ознак швидкого розмиття антициклону. Хоча, як уже згадувалося, всі подібні явища вчені спостерігають уперше, а тому важко однозначно сказати, про що вони свідчать. Станом на середину 2022 року довжина гігантського шторму все ще перевищувала 20 тис. км, а ширина сягала майже 16 тис. км. Його досі можна побачити в невеликі астрономічні інструменти зі збільшенням не менше 80 крат і переконатися в тому, що найвідоміша деталь хмарного покриву Юпітера перебуває на своєму звичному місці.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
