В середині XIX століття науковці почали розуміти, що «падаючі зорі», які час від часу з’являються на земному небі, насправді є дрібними частинками кометної речовини, що влітають до атмосфери нашої планети з великою швидкістю. Там вони гальмуються молекулами атмосферних газів і передають їм свою енергію, викликаючи розігрівання та світіння, яке ми бачимо у вигляді метеора. Неважко зрозуміти, що всі ці явища можливі, якщо орбіта метеорної частинки перетинається з орбітою Землі.
Комета Швассмана — Вахмана-3 (73P/Schwassmann–Wachmann) стала в цьому сенсі унікальним прикладом. Протягом кількох тижнів у травні — червні 1930 року її вдалося відкрити, розрахувати її орбіту, передбачити пов’язаний із нею метеорний потік і спостерігати його. І хоча цей потік ніколи не «продукував» більше сотні метеорів на годину, відтоді він щорічно прикрашає наше небо, а пару років тому знову продемонстрував сплеск активності.
Своє третє спільне «кометне відкриття» німецькі астрономи Арнольд Швассман і Арно Артур Вахман зробили 2 травня 1930 року. Швидкий рух нового небесного тіла на тлі зір свідчив про його відносну близькість до Землі. Після завершення розрахунків орбіти стало зрозуміло, що 31 травня комета пройде на відстані 0,062 а.о. (9,3 млн км) від нашої планети. У цей час вона стала достатньо яскравою, щоб на темному небі за відсутності Місяця її можна було побачити неозброєним оком. Потім «хвостата гостя» почала швидко слабшати й невдовзі перестала бути видимою навіть у потужні телескопи. Наступного разу її змогли перевідкрити аж у 1979-му.
Аналізуючи отримані параметри траєкторії комети Швассмана — Вахмана-3, японські астрономи дійшли висновку, що вона має найтісніше наближатися до земної орбіти на ділянці, яку наша планета проходить 8–9 червня. Отже, в ці дати варто очікувати появи метеорів, що «вилітали» би з сузір’я Геркулеса, з точки неподалік його зорі τ (тау). Саме так воно і сталось. Увечері 9 червня 1930 року вперше вдалося зареєструвати потік τ-Геркулід, активність якого сягнула майже 70 «падаючих зірок» на годину.
Навесні 1990-го комета Швассмана — Вахмана-3 знову пролетіла недалеко від Землі, хоч і не так близько, як у рік відкриття (на відстані 0,366 а.о, або ж 54,7 млн км). Це дозволило спостерігати її в невеликі аматорські інструменти. Поява 1995 року не віщувала жодних несподіванок, поодинокі спостерігачі повідомляли про сумарний блиск біля 13-ї зоряної величини, що загалом відповідало передбаченням. Деякий час комета перебувала на небі недалеко від Сонця, а коли віддалилася від нього більше ніж на 40° і знову стала доступною оптичним телескопам — виявилося, що її яскравість зросла майже на 5 величин, тобто в 70–80 разів. У подальшому вона стала ще яскравішою, а найяскравіша частина коми (навколоядерна конденсація) набула видовженої форми. За всіма ознаками стало очевидно: кометне ядро почало розпадатися. До кінця року воно розділилося на три фрагменти, позначені латинськими літерами A, B та C.
У поверненні 2001 року 73P/Schwassmann–Wachmann розташовувалася відносно Землі та Сонця не дуже сприятливо для спостережень, але все одно її було непогано видно завдяки підвищеній яскравості. Фахівці дійшли висновку, що компонент A до того часу зник остаточно, а існування примарного фрагмента D не вдалося довести, але з’явився досить яскравий компонент E. Всі вони продовжували ділитись, і нарешті у травні 2006-го до нашої планети підлетів цілий «кометний потяг» із двох десятків «вагонів». Чотири з них, позначені літерами P, R, S і T, 16 травня наблизилися до нас на відстань 0,059 а.о. (8,8 млн км) — це лише у 23 рази більше середнього радіуса місячної орбіти. Кожен із «кометних уламків» уже являв собою повноцінне небесне тіло з власним хвостом і лишав за собою власний метеорний шлейф.
Але тоді й наступними роками τ-Геркуліди не демонстрували підвищеної активності, оскільки ці метеорні шлейфи були порівняно короткими й «розминулися» із Землею. Японські фахівці підрахували, що метеори, викинуті кометою, повернуться до Сонця у травні 2022 року, й саме тоді в їхній рій зануриться наша планета. Прогноз виявився правильним — увечері 31 травня (в Україні в цей час був день) цей потік активізувався майже до сотні метеорів на годину. Основні фрагменти комети Швассмана — Вахмана-3 у цей час перебували від нас на відстані понад 200 млн км. Згідно з тими ж розрахунками, подібної активізації τ-Геркулід слід очікувати в кінці травня 2033-го.
За сприятливої погоди та відсутності засвітлення побачити τ-Геркуліди з території України досить просто. Їхній радіант у наших широтах опівночі підіймається майже в зеніт — саме туди й потрібно дивитися найближчими ночами в пошуках «падаючих зірок». Цього року Місяць спостереженням практично не заважатиме: 31 травня він зійде приблизно о другій годині ночі за літнім часом, а 1 червня — ще пізніше. Варто пам’ятати, що цей потік не надто багатий на яскраві метеори, й до того ж вони здаватимуться повільними, оскільки швидкість їхнього входу в атмосферу Землі ненабагато перевищує 16 км/с.
Раніше ми писали про те, як на земному небі з’явився новий метеорний потік.
