Дія фільму «Космонавт» розгортається на космічному кораблі, що летить досліджувати загадкову хмару за орбітою Юпітера. Несподівано на борту з’являється представник позаземної цивілізації. Здається, що це — хороший сюжет для твердої наукової фантастики. Однак насправді все далеко не так добре, і ми навіть можемо пояснити, чому.
Про що фільм «Космонавт»
«Космонавт» — це свіжий фантастичний фільм, знятий за романом чеського письменника Ярослава Калфара «Космонавт із Богемії». Його прем’єра відбулася на Берлінському кінофестивалі, а 1 березня він вийшов на стрімінговому сервісі Netflix.
Власне, для Netflix серіал і знімався. Грають у ньому голлівудські актори. Зокрема, головну роль виконує Адам Сендлер. Але в усьому іншому, включно з режисером, це — чеське кіно. У цьому немає нічого дивного, адже, як натякає назва роману-першоджерела, однією з головних його тем є європейська космонавтика.
І це насправді чудово, адже тема польотів у космос представників країн ЄС потрапляє на кіноекрани не дуже часто. Ще більше позитиву додає той факт, що йдеться саме про чеський корабель «Ян Гус-1», який летить досліджувати загадкову туманність, що несподівано з’явилася за орбітою Юпітера — це прямо виклик одній пихатій космічній державі, яка вважає, що без благословіння господаря кремля жоден космічний корабель слов’яни запустити не можуть.
Також варто зазначити, що корабель, який є місцем головних подій, зсередини показаний досить реалістично. Астронавт Якуб Прохазка по ньому дійсно літає, а не ходить, навколо повно різноманітного обладнання, необхідного для щоденних простих речей для перебування на МКС, ну і про шлюзи автори не забули.
Наукові зауваження до фільму
На превеликий жаль, на цьому беззаперечні плюси фільму закінчуються і починаються проблеми. Перше, що впадає в око — Прохазка долітає від Землі до Юпітера за 180 днів. З наявними хімічними двигунами це неможливо. До занадто великих швидкостей треба спочатку розігнатися, а потім — загальмувати, й на все це потрібна неймовірна кількість палива.
У фільмі про це не йдеться, але в принципі є спосіб, як цього досягти. «Яну Гусу-1» треба лише використовувати для розгону та гальмування іонні чи плазмові двигуни. Вони мають значно вищу швидкість витікання газів і витрачають паливо значно економніше.
Такі двигуни розробляються вже не одне десятиріччя, проте досі для розгону корабля з екіпажем жоден із них не використовувався. Тож можна сміливо припустити, що дія фільму відбувається у не дуже близькому майбутньому.
Ще більше питань викликає спосіб, у який Прохазка зв’язується із Землею. Обмін репліками показаний як миттєвий. А цього у випадку з радіозв’язком бути не може. Бо електромагнітні хвилі від Землі до Юпітера летять мінімум 40 хвилин. Цей факт, наприклад, свого часу був чудово показаний у класичному фільмі Стенлі Кубрика «Космічна одіссея 2001 року».
Творці «Космонавта», до речі, все це пояснюють, хоч і буквально двома словами, тож зрозуміти це може лише знавець сучасної фізики, який дуже уважно дивиться фільм. Мережа, якою користуються всі герої фільму, працює на принципі квантової заплутаності. Він полягає в тому, що якщо дві елементарні частинки, народжені з одного джерела, перебувають у стані квантової невизначеності, то виявлення стану однієї з них миттєво призводить до виявлення стану іншою. Причому це відбувається на будь-якій відстані та зі швидкістю, що перевищує світлову.
Існування квантової заплутаності доведене експериментально. І навіть є ідеї використовувати її для створення надсвітлового зв’язку. Проте чи можливо це взагалі та які властивості він буде мати, ніхто поки сказати не може. Однак усе, що ми знаємо про це загадкове явище, вказує на те, що викликати перешкоди чи повністю заблокувати сигнал системи зв’язку, створеної на його основі, практично неможливо. А саме на цьому базується значна частина сюжету фільму.
Проте все це дрібниці у порівнянні з головним питанням до фільму: а навіщо Прохазка летить досліджувати невідоме явище сам-один? Насправді якби на околицях Сонячної системи з’явилося щось дивне, до нього насамперед мали б послати автоматичний зонд. І справа тут не лише в тому, що це невідоме може вбити астронавта. Просто в такому разі на космічному апараті не потрібно створювати простір, де людина могла б існувати місяцями й задовольняти всі свої фізіологічні потреби.
І це — зовсім не другорядне питання, адже йдеться про сотні кілограмів, а то й тонни вантажу, для розгону та гальмування яких потрібне додаткове паливо. Й усі вони абсолютно непотрібні для відповіді на питання, що там таке прилетіло до нас — тільки для того, щоб тіло космонавта всередині залишалося живим. До того ж безпілотний зонд ще й набагато швидше можна розробити та виготовити.
Та якщо вже є потреба запустити до невідомої хмари Чопра живих людей — чому б не відправити двох чи трьох? Масу «Яна Гуса-1» вони б уже суттєво не збільшили. А додаткові члени екіпажу — це саме те, що дозволяє не тільки позбутися психологічного навантаження, але й просто уникнути багатьох помилок або підстрахувати один одного у випадку нештатної ситуації.
Психологія для інопланетного павука
Звичайно, все це робиться для створення ситуації, коли Якуб Прохазка опиняється за орбітою Юпітера самотній, та ще й з дружиною на Землі, яка на останніх місяцях вагітності вирішила розірвати з ним стосунки.
Одразу виникає питання: чому для персоналу Центру управління польотами все це стало несподіванкою? Невже психологічним станом найважливішого представника людства до того ніхто не цікавився? Адже передбачення таких ситуацій — стандартна практика для всіх організацій, де люди працюють в екстремальних умовах! Стан Ленки Прохазки психологи мали б визначити заздалегідь і не дати їй поставити місію під загрозу.
І навіть якщо, знов-таки, припустити, що все це було необхідно, аби в космічному кораблі «найсамотнішої людини» з’явився інопланетний павук Гануш, який саме вивчав людство, а тут вирішив поспілкуватись із Прохазкою, то подальші події цього ніяк не виправдовують.
По-перше, інопланетний павук з’являється у кабіні незрозумілим чином. Як долає стінку космічного апарата, протягом усього фільму так і не пояснили. Можливо, він дійсно телепортується, проте низка сцен достатньо прозоро натякає, що це створіння є виявом перенапруженої психіки астронавта чи принаймні чимось нематеріальним. Тобто цілком можливо, що решту фільму ми спостерігаємо за тим, як Прохазка сам відключає зв’язок із Землею, аби поспілкуватися з власними галюцинаціями.
По-друге, на несподівану зустріч з інопланетною істотою астронавт реагує надзвичайно дивно. Він не повідомляє про павука на Землю, не намагається бити його важкими предметами, але відносно спокійно ставиться до перебування з ним в одному просторі, якщо той не наближається.
Тобто Прохазка чомусь не боїться по-справжньому велетенського павука, що з’явився ніби нізвідки. Таке враження, що він від самого початку готовий поговорити з ним «про життя» і скоріше непокоїться не через те, що той фізично з’їсть його мозок, а через те, що просто не зрозуміє.
Паралельно астронавт намагається тихенько знищити павука за допомогою дивної системи дезінфекції. Дивна вона тому, що на космічному кораблі замість використання хитрого газу в разі зовсім уже нештатних ситуацій значно легше розгерметизувати відсік. У серіалі «Сузір’я», що виходить прямо зараз, цей момент показаний цілком реалістично. До речі, у Центрі управління польотом таку дивну поведінку ніяк не коментують.
Теоретично саме тут мало б розпочатися найцікавіше, адже два одинаки з різних цивілізацій зібралися, аби поговорити про психологію та філософію. Але насправді ні про що аж настільки цікаве вони особливо не говорять. Уся філософія зводиться до зовсім не оригінальної думки, що Всесвіт — прекрасний, але надто вже великий, а розумні істоти — маленькі, й тому їм у ньому буває самотньо.
У психологію Гануш і Прохазка нібито заглиблюються значно сильніше, але виявляється, що й там усе досить банально. Якуб — егоїст із дитячими травмами, який без дружини жити не може. До речі, що саме головний герой усвідомив у процесі спілкування з павуком і в чому розкаявся, лишається не дуже зрозумілим, адже у найвідповідальніший момент він забуває і про свою важливу місію, і про власну ненароджену дитину, яка ризикує залишитися без батька, врешті, він стрибає у люк слідом за своїм уявним співрозмовником, що є надзвичайно егоїстичним вчинком.
Туманність Чопра
Усі ці події відбуваються на тлі однієї величезної хиби, яка заслуговує на те, аби її розібрали окремо. Йдеться про туманність Чопра, з якої все починається та якою все завершується. Власне, у фільмі зовсім не пояснюється, як і звідки вона з’явилася.
Річ у тім, що вона має бути величезною. Щоб люди із Землі могли неозброєним оком спостерігати об’єкт за орбітою Юпітера, він має простягнутися на мільярди кілометрів, тобто займати значний об’єм простору за найбільшою планетою Сонячної системи.
Якби об’єкт такого розміру зустрівся з Сонцем «звичайним» способом, про його існування людство мало б знати за десятки, а то й сотні років до «прибуття»: відносна швидкість об’єкта була б не дуже високою, а сам він — дуже помітним для астрономів.
Лишається припустити, що ця хмара просто телепортувалася сюди, як Гануш на борт «Яна Гуса-1». Але й у цьому випадку виникає купа питань. Якщо це дійсно туманність, що складається з величезної кількості дрібних частинок, то чому вона чотири роки просто висить за орбітою Юпітера? Чому її не притягнуло до Сонця або хоча б до планет-гігантів?
Коли Гануш починає розповідати про те, що Чопра — насправді рештки речовини, яка лишилася після Великого вибуху, все стає ще гірше. Адже за всіма фізичними уявленнями нічого такого зовсім уже незвичного тоді не утворювалося — переважно водень і трохи гелію. Ще могла утворитися темна матерія, але вона просто не здатна поводитися так, як показано у фільмі, зокрема випромінювати чи поглинати світло.
Проте найгірше — не явно аномальна хмара незрозумілого походження, а те, як люди у фільмі реагують на неї. Перед ними — найбільша загадка Всесвіту, а вони ставляться до її дослідження як до формальності, як до завозу продуктів у супермаркет.
Теоретично вся ця експедиція затіяна заради того, аби зрозуміти, що ж оце таке висить біля нас уже чотири роки, але за весь фільм єдину думку з цього приводу висловлює уявний павук у голові Прохазки. Тож фільм не просто ігнорує науку — він досить цілеспрямовано принижує її важливість.
Загалом фільм не надто вдалий. Емоційно важкий і при цьому дуже нудний. Він зовсім не про космос, і дивитися його задля того, аби щось дізнатися про світ навколо нас, просто немає сенсу. Та і внутрішній світ людини він розкриває дуже посередньо.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
