Андрій Ворон — письменник-фантаст, що у 2024 році випустив збірку оповідань «Стрибок у безодню», де події відбуваються у далекому майбутньому, коли людство почало розселятися Галактикою.
За фахом Андрій — програміст автономних систем контролю та керування. Він дуже любить фантастику, особливо космічну оперу та кіберпанк. Про це він розповідає на своєму Youtube-каналі Astrogator.
Своє перше фантастичне оповідання Андрій Ворон написав у 8 класі. У 2013 році став призером конкурсу «Зоряна фортеця», а у 2021-му його оповідання увійшло до збірки «Агенція незалежність».
Проте вигаданий всесвіт Verge Of War, у якому розгортаються події «Стрибка у безодню», з’явився ще раніше. У 2018 та 2019 роках настільний варгейм (ігри, подібні до Warhammer 40 000), двічі зібрав кікстартер.
Андрій Ворон взагалі захоплюється настільними варгеймами та навіть виступав як суддя на турнірах з них. Ми розпитали його про те, як він уявляє собі космічне майбутнє людства.
Як ви почали цікавитися космосом і космічною фантастикою?
Коли побачив у небі зорі) Я серйозно. Повний небесний купол зірок від небокраю до небокраю. Сповнений загадками часу та простору, Всесвіт вабив та захоплював. Я буквально вчився читати по атласах Сонячної системи та сузір’ях. Як і всі маленькі діти, я цікавився динозаврами, але зірками цікавився значно більше. І жадібно вишукував кожну можливу історію про зорі та космічні подорожі. Але їх було не так багато в часи мого дитинства.
А потім, вже у вільну Україну, прийшли книжки західних авторів, і першими стали «Зоряні Королі» Едмонда Гамільтона. Відтоді я знав, що хочу розповідати такі ж історії про зірки, подорожі, незвідані планети й загадки вічності.
Ваша книга «Стрибок у безодню» є частиною створеного вами всесвіту Verge of War. Як ви можете його охарактеризувати?
Це всесвіт пригод та можливостей. Під час створення всесвіту я надихався епохою великих географічних відкриттів. Коли Світ стрімко розширився. Відкривались нові землі, незвідані та небачені культури й речі. Історії про капітана Блада та Острів скарбів, перенесені в космічний масштаб.
Як взагалі так сталося, що по Verge of War спочатку створили гру, а потім — книгу?
Коли 2013 року я опублікувався вперше, пробитися на український ринок з фантастикою було трошки складніше, ніж нереально. На сьогодні це теж непросто, але все ж легше.
Та тоді з’явилася можливість втілити всесвіт у реальних предметах. І вже просувати, маючи під рукою успішний кейс гри. Плюс додатковий бонус у вигляді мініатюрок та арти. Ну і краще пропрацьований всесвіт.
Але.
Робота над артами й кікстартерами поглинула увесь час. І просто не лишилось ані часу, ані сил працювати над книжками. А все ж основною ідеєю і метою було створити книжковий всесвіт.
Проте ми з командою зібрали два кікстартери. Нічогеньке, якщо подумати, досягнення.
Значну роль у ваших книгах відіграє космічне піратство. Ви справді вважаєте, що у майбутньому в космосі знайдеться місце для такої кількості кримінальних елементів?
Як я вже казав, всесвіт своїм корінням впирається в епоху великих географічних відкриттів. Засобів надсвітлового зв’язку немає. Повідомлення йде рівно стільки, скільки йде Поштовий-Кліпер — надшвидка яхта. Але це все одно час. Це зумовлює ізольованість колонії. І певну самостійність як адміністрації, так і корпоративних босів.
Це спокушає певною безкарністю. Тож піратство буде розвиватись не лише як засіб наживи для авантюристів та розбійників, а і як засіб недоброчесної конкуренції.
Люди шукають наживу і свободу. А Безмежність космосу, де так легко загубитись, зваблюватимуть можливостями того та іншого.
Як гадаєте, коли люди почнуть розселятися в космосі, вони змінять його? Чи скоріше сам космос змінить людей?
І те, й інше. Коли прадавні люди заселяли Океанію на бальсових плотах, вони змінювались, адаптувались до умов безмежного океану та нових незвіданих островів. Але потім і самі люди змінили Океан, побудувавши нові потужніші кораблі та проклавши надійніші маршрути.
Так буде і тут. Спочатку космос змінить людей, але потім, змінившись під впливом безмежного Всесвіту та адаптувавшись до крихітних островів планет, люди почнуть змінювати космос, створюючи потужніші кораблі, більші колонії та прокладаючи надійніші маршрути.
Я не певен, що зможу це побачити на власні очі, але можу спробувати уявити, як це може відбутись, у своїх книжках. Чим і займаюсь )
Що ви думаєте про парадокс Фермі?
У Всесвіті виникло та загинуло більше цивілізацій, ніж ми коли-небудь зможемо зустріти. Живі істоти жорстокі та конкретні. І насамперед до самих себе. Тож здебільшого дослідники людства будуть натрапляти на рештки цивілізацій, що знищили самі себе десь на межі виходу в космос / створення перших колоній.
І мені дуже хочеться вірити, що саме людство зможе здолати поріг, не знищити себе війною чи екологічними катастрофами та досягти зірок.
Я оптиміст і вірю в краще.
Створений вами всесвіт називається «Грань війни». Як гадаєте, чи можуть цивілізації, що походять із різних планет, втриматися на ній, чи у далекому темному майбутньому може бути лише війна?
Взагалі Verge of War — це ідіома, яка в перекладі українською звучить як «За мить до війни». Це той стан, коли до війни — один необережний рух. Але, здається, всього ще можна уникнути. Ми могли це спостерігати в січні 2022 року. І зараз Світ живе на Verge Of World War III. Здається, її ще можна уникнути, але всі відповідальні люди роблять максимум, щоб все це стало неминучим…
Ми в межах одного виду, на маленькій планеті спільну мову знайти не можемо. Що вже казати про геть чужі одне одному види. Це буде темний ліс, де кожен і мисливець, і жертва водночас. Так сьогодні ми ховаємо ксенофобію під масками. Навіть західна цивілізація з усіма її толерантностями та інклюзивностями дуже ксенофобна і геть не толерантна до інших думок… Тільки спробуйте трошки абстрагуватись — і помітите ікла та пазурі в рожевих єдинорогів. Тож чому тоді раса, що вийшла з інших планет, має бути терпимішою та відкритішою до інших, ніж до самих себе?
Ні, звісно, будуть ті, хто пропагандують відкритість і миролюбність, і навіть щиро в це вірять. Будуть і пацифісти, й просто гарні добрі істоти. Але маси і політичні течії… це геть інша річ.
Я вже казав, що оптиміст?
І це другий великий стовп світу Verge Of War. Не такий очевидний, як космос та авантюрні пригоди з піратами та скарбами. Всесвіт застиг у позиції мексиканської дуелі. Тільки пістолети наставили одне на одного не Поганий, Добрий та Злий, а з десяток рас, що уважно стежать одна за одною і чекають, хто першим схибить. І вся Галактика застигла у хиткій рівновазі, й здається, що ніщо не здатне відвернути неминучу катастрофу. Але найтонша стрілка ще не відміряла останню секунду. І шанс… Шанс є зажди.
Що скажете нашим читачам?
Майбутнє не визначене, ви його обираєте. І хай якими маленьким ви самі собі можете здатись, море складається з крапель. І ви здатні змінювати майбутнє.
Колись я дивився цікаву лекцію з астрофізики. Це був виступ світила науки (прізвище зараз не важливе). Це було в Гарварді чи МІТ (теж не важливо). Там, до речі, було і про парадокс Фермі. І от настав час запитань. Один студент підвівся та сказав: «Професоре, а хіба у вас не опускаються руки, коли ви дивитесь на зоряну мапу і розумієте, що там нескінченні мільярди мільярдів галактик, нескінченна кількість планет, і ваше власне життя дрібніше за піщинку та коротше за спалах? І ви абсолютно нічого не означаєте для Всесвіту».
Аудиторія аплодувала слушному запитанню, але було помітно, що більшість молодих людей думає так само. Професор подякував за запитання, замислився, а потім відповів: «Знаєте, я зараз і сам над цим замислився. І от що вам скажу, підсумовуючи всі свої знання та досвід. Кожний атом мого тіла, і ваших також, народжений у горнилах ковалень наднових і пройшов мільярди років еволюції зірок. Сам факт існування мого тіла і свідомості — це диво термодинаміки. Я буквально сам всесвіт, що усвідомив себе і тепер вдивляється назад, у зоряне небо, аби осягнути себе».
Я в це вірю.
Ви, шановні читачі, невіддільна частина Всесвіту, народжені його зорями. І ніяк не менше.
