NASA опублікувала нове зображення, отримане телескопом Hubble. Воно демонструє відбивну туманність NGC 1333, яка є домівкою для безлічі молодих зір.
NGC 1333 знаходиться на відстані близько 950 світлових років від Землі в молекулярній хмарі Персея і являє собою регіон активного зореутворення. Вона була зазнімкована телескопом Hubble для вивчення новонароджених зір, що оточують їх диски та викиди, що створюються ними.
Фото демонструє різноманітну колекцію молодих зоряних об’єктів. У його лівій частині можна побачити зорю, що активно формується (протозорю), яка освітлює навколишній газ і пил, створюючи відбивну туманність. Дві темні смуги по обидва боки від яскравої цятки (вгорі ліворуч) — це протопланетний диск, область, де можуть формуватися планети, і тінь диска, що падає на велику оболонку речовини навколо зорі. Протозоря живиться речовиною з цього диска, який утворився в результаті колапсу газопилової хмари. Де закінчується тінь і починається диск, на даний час невідомо.
У центрі праворуч порожнина витікаючого потоку розкриває віялоподібну відбивну туманність. Дві зорі в її основі, HBC 340 (внизу) і HBC 341 (вгорі) є джерелами потужних вітрів. Вони взаємодіють з навколишньою молекулярною хмарою, формуючи в ній порожнини. А їх випромінювання підсвічує газ і пил, створюючи відбивну туманність. Яскравість цієї туманності коливається з часом, що дослідники пояснюють змінами яскравості HBC 340 і HBC 341. HBC 340 є основним джерелом коливань, оскільки вона є яскравішою і мінливішою зорею.
HBC 340 і HBC 341 класифікуються як змінні зорі Оріона. Так називають світила, що формуються, які змінюють яскравість нерегулярно і непередбачувано, можливо, через зоряні спалахи та викиди речовини з їх поверхні. Після виходу на головну послідовність вони або втрачають мінливість, або стають регулярними змінними.
На цьому зображенні чотири осяяні зорі внизу й одна в правому верхньому куті також є змінними зорями Оріона. Решта хмарного пейзажу усіяна іншими зореутвореннями.
За матеріалами NASA
